Архітектура передньої азії (XXX – IV століття до н.е.)

Архітектура Передньої Азії – це архітектура цілої низки країн, народів, суспільних систем, що тут існували. Центром культури, яка розвинулася, стає Межиріччя – зручна для ведення землеробства долина між ріками Тигром та Євфратом, що розмістилася на перехресті багатьох важливих торговельних шляхів. Тут виникли, а потім зникли з лиця землі держави-деспотії Шумер і Аккад, Вавилонія й Ассирія, Мідія й Персія, які, ворогуючи між собою, підносилися одна за одною, їх архітектура внаслідок майже однакових місцевих умов, виробничих відносин та ідеологічних поглядів мала багато спільного.

У Межиріччі природні умови були несприятливі для господарювання. На півночі не вистачало води для зрошення. А на півдні, навпаки, простягалися великі болота і траплялися часті повені. Влітку стояла страшна спека.

Шість тисяч років тому на півдні країни оселилися перші мешканці – шумери. Завдяки тяжкій праці численних поколінь вони стали одержувати багаті врожаї. Для цього довелося копати канави і колодязі, осушувати болота. Поступово тут, у Шумері, виникла велика цивілізація (рис. 3.1).

Перші поселення були ще малі, житла в них робилися з очерету. Кожне селище мало заступника – бога або богиню, статуї котрих знаходилися в побудованих на платформах (щоб піднести їх над звичайними житлами і краще захистити від повеней) храмах. Жерці цих храмів були могутніми й впливовими людьми. З часом шумерські поселення перетворювалися на великі міста. Перші самоврядні міста-держави виникли в Межиріччі ще за 4000 років до н.е. Вони досягали свого розквіту, вели між собою війни, підупадали. На місці одних з’являлись інші. Їхні численні багатства й родючі землі приваблювали нових завойовників.

Шумерські міста (рис.3.2) були обнесені фортечними мурами, за якими простягалися лани землеробів. До характерних рис містобудівництва Шумеру можна віднести наближені до кола або овалу обриси плану міста в цілому, розміщення святилища в центрі або в північно-західній частині міста на горбу чи штучній високій терасі, нерегулярну систему вулиць, відсутність міських площ і наявність численних дворів, навколо яких групувалися жилі, палацові та храмові приміщення.

У Месопотамії не ростуть ліси, та на півдні багато очерету. Там зовсім немає будівельного каменю. Багато лише глини. З неї й споруджували будинки та храми, фортечні мури, створювали статуї, а також робили горщики для приготування їжі, тарілки, зернотерки, навіть серпи для збирання врожаю і цвяхи! Завдяки глиняним табличкам виникло і перше шумерійське письмо – клинопис. Не дивно, що саме тут виникла легенда про те, що Бог створив людину з глини.

Іншими дарунками землі, які використовували шумери, були нафта та асфальт. Асфальт вживали як скріплювальний та гідроізоляційний матеріал. За допомогою нафти випалювали цеглу.

Стіни різних будинків і споруд мурували переважно з цегли-сирцю. Скріпляли цеглини глиною, мулом, асфальтом. Глина – не дуже міцний матеріал, тому щоби стіни були надійними, їх робили товстими, приблизно в один метр. У таких домах влітку було прохолодно, а взимку – тепло. Перекриття робили найчастіше склепистими, також з глини. Інколи застосовували удаване склепіння (рис.3.4а) – воно не розпирало стіни в різні боки.

Стіни можна було виводити більш тонкими, але й прогін, тобто відстань між стінами, мала бути занадто малою і тому так перекривали хіба що вузькі коридори, галереї і т.ін. Щоби зменшити розпір, зовнішні стіни виводили вище п'ят склепіння (рис.3.4б) або розміщували перекриті склепіннями приміщення паралельно – це дозволяло взаємно гасити розпір склепінь (рис.3.4в). Викладали склепіння без опалубки, поперечними похилими рядами (рис.3.4г). Через невеликий прогін склепінь внутрішні приміщення навіть у палацах виходили вузькими та довгими, а площа товстих стін сягала інколи 50 – 60 відсотків від загальної площі забудови (рис.3.3). До речі, в сучасних житлових будинках цей показник становить 12 – 14 відсотків.

Аби збільшити жорсткість і архітектурну виразність стін, їх площини поділялися вертикальними прямокутниками та круглими виступами, розчленовувалися нішами. Для оздоблення сирцевих стін і захисту їх від механічних пошкоджень та вологи застосовували пофарбований у локальні тони або побілений тиньк, облицювання долішніх частин стіни випаленою цеглою, обмазку бітумом. Престижні споруди облицьовували кольоровими поливними керамічними кахлями. Інколи у стіну забивали керамічні «цвяхи» з кольоровими поливними голівками (рис.3.6), які утворювали на її поверхні мозаїчний візерунок.У північних районах (тут одночасно з шумерами оселилися кочівники-аккадці і їх країна стала зватися Аккад) для зміцнення долішньої частини стіни та укосів отворів використовували каміння, а також застосовували кам'яні й дерев'яні опори, що стояли окремо. Дерево як будівельний матеріал дуже цінувалося. В деяких районах країни існував досить дивний звичай: коли хтось наймав будинок, то діставав його без дерев'яних частин. І піднаймач разом зі своїм майном приносив двері й решту дерев'яного реманенту.

12345
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою