Переваги та недоліки вступу України до Світової організації торгівлі

Світова організація торгівлі (СОТ) є міжнародною міжурядовою організацією, заснованою в 1994 р. згідно з угодою, укладеною в м. Марракеш (Марокко) під час Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Відповідно до угоди, країнами-засновницями СОТ стали всі сторони-учасниці ГАТТ. Правовою основою СОТ є Генеральна угода з тарифів і торгівлі у редакції 1994 р., включно із низкою нових угод, домовленостей та рішень, Генеральна угода з торгівлі та послуг (ГАТС), Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС), а також інші правові акти і міжнародні домовленості.

У сучасних умовах абревіатура СОТ має подвійне значення: по-перше, СОТ є організацією, по-друге, СОТ — це комплекс правових документів, який визначає права та обов'язки урядів у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами. Отже, серед основних завдань СОТ — підтримка та розвиток «певних правил гри» руху товарів і послуг, за якими працюють уряди країн-членів СОТ.

Сучасна СОТ — провідна міжнародна організація, членами якої є 149 країн світу, на долю яких припадає близько 96% обсягу світової торгівлі. Останнім часом сфера діяльності СОТ розширюється і передбачає не тільки регулювання торговельних потоків, а й міжнародне економічне регулювання капіталу та робочої сили. Членство в цій організації стало практично обов'язковою умовою для будь-яких країн, які прагнуть інтегруватися у світове господарство.

Україна бере участь у процесі приєднання до Світової організації торгівлі від грудня 1993 року, коли була подана заява уряду нашої країни про намір приєднатися до ГАТТ. Відтоді розпочинається тривалий процес багатосторонніх переговорів щодо вступу України до СОТ, який триває і нині й має своїх прихильників та опонентів.

Членство в СОТ передбачає узгодженість нормативно-правової бази, яка в Україні сформована недостатньо. Необхідно зазначити, що останній термін вступу України до СОТ передбачений на лютий 2007 року. До цього періоду необхідно переглянути або запровадити десятки євростандартів, які наблизять Україну до загальноприйнятих норм. Нині існує ще багато запитань щодо переваг та недоліків такого вступу, майбутніх перспектив розвитку економіки України як на макро-, так і мікрорівнях. Невирішеними залишаються питання стратегії і тактики розвитку економіки після вступу до СОТ, розвитку національних переваг, пріоритетів та можливостей діяльності вітчизняних товаровиробників.

Використовуючи власні дослідження, дослідження Національного інституту стратегічних досліджень, періодичну спеціальну літературу, дані Державного комітету статистики України зробимо деякі узагальнення та висновки.

Прагнення України інтегруватися у світову економіку вимагає гармонізації сучасної системи макроекономічного регулювання, і насамперед нормативно-правової бази, виробничо-технологічної та зовнішньоекономічної політики України з відповідними системами країн-членів Світової організації торгівлі. Вимогою сьогодення для українських виробників та менеджерів є вивчення й застосування міжнародних і європейських стандартів, технічних регламентів, процедур оцінювання відповідності та ринкового нагляду, які сприятимуть обміну товарами та послугами з торговими партнерами, підвищенню ефективності, якості та конкурентоспроможності на всіх рівнях: від виробництва до споживання продукції.

Рішуча лібералізація зовнішньоекономічної діяльності України, що відбулася у середині 90-х років ХХ століття, дала змогу досягти динамічного зростання товарообігу. Все ж до сьогодні не відбулося якісних змін у товарній структурі експортно-імпортних операцій України. На жаль, основними статтями українського експорту залишаються товари з відносно невеликою часткою кінцевої продукції. Так, за даними Державного комітету статистики України в 2005 році, 40,9% українського експорту припадає на чорні метали та вироби з них, 13,8% — мінеральні продукти, включаючи нафтопродукти, руди металів, природний газ тощо, 8,7% — продукція хімічної промисловості. Машинобудівна продукція становить лише близько 13% експорту (табл.).

Повільність модернізації та розширення якісних показників експорту призводить до втрати принципово важливих ринків збуту. Аналіз зазначених показників засвідчує, що українська економіка в глобалізаційних процесах посідає у міжнародному поділі праці місце, яке притаманне сировинно-орієнтованим низькотехнологічним країнам. Це суттєво звужує можливості вітчизняних суб'єктів господарювання скористатися перевагами економічної глобалізації, а також обмежує траєкторію економічного розвитку країни. Тому назріла нагальна необхідність формування нової стратегії зовнішньоекономічної політики України, яка передбачає зміну спеціалізації на світовому ринку товарів і послуг, застосування нових методів пристосування до вимог сучасного світового ринку.Тепер вже можна констатувати про завершення етапу лібералізації експорту внаслідок здійснення відносно м'якої політики селективного протекціонізму в дозволених нормами СОТ межах. Проте назріла необхідність переходу до державної політики широкомасштабної підтримки та стимулювання експорту продукції з високою часткою доданої вартості, високотехнологічної продукції та товарів із тривалим циклом виробництва. Для реалізації активної експортної політики необхідно, спираючись на досвід інших країн, створювати відповідні інструменти її реалізації, і передусім систему державної кредитно-страхової підтримки експорту.

1234
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою