Мікеланджело

Мікеланджело Буонарроті - один із найбільш унікальних майстрів в історії пластичних мистецтв. Індивідуальна обдарованість у поєднанні зі сприятливими умовами епохи привела Мікеланджело до художніх здійснень настільки масштабних і багатобічних, що аналоги їм важко знайти.

Час, коли жив і творив Мікеланджело, був однією з вершин духовної еволюції людства. Мабуть, жодна інша країна протягом окремо взятої історичної епохи не дала світові стількох видатних майстрів, як Італія в період Ренесансу. Протягом трьох сторіч складався колосальний художній потентат Відродження - часу, вщерть насиченого духом Інтенсивного творчого процесу.

Оцінюючи окремі етапи, що складають Історію ренесансної культури, було б неправильним вести мову про безсумнівну перевагу одного з них. Настільки несправедливим виглядало б судження, начебто кожне нове покоління майстрів цієї епохи обов'язково мало перевершувати своїх попередників. Чи йдеться про період Раннього Ренесансу, пов'язаний з Ім'ям Джотто, або ж про мистецтво Високого Відродження (XV ст.), яке представляли Брунеллескі Донатепо, Альберті, П’єро делла Франческа, Мантенья, Ботічеллі й Джованні Белліні, або ж, нарешті, про Пізнє Відродження - про час Палладю Веронезе і Гинторетто. нам доведеться визнати що на всіх послідовних ступенях еволюті ренесансного мистецтва були створені художні цінності, що мають сьогодні величезне значення.

Але все-таки неоціненним є той художній внесок, що зробили в епоху Відродження такі майстри, як Мікеланджело, Браманте, Леонардо, Рафаель, Джорд жоне і Тишан. Цим художникам випала особлива доля Адже окрім неповторних Індивідуальних рис кожного з ренесансних етапів, велике значення має загальна динаміка поступального розвитку всієї епохи загалом у цій динаміці є свій зміст свій історичний пафос. Лінія цього розвитку різноманітна, у своєму русі в часі вона поряд з окремими коливаннями фіксує більш Істотні закономірності росту і сходження. Хронологічний період (1490—1530рр.) унаслідок цього назвали епохою Високого Відродження.

Новий виток у розвитку суспільства поставив перед мистецтвом нові завдання — відновлення художньої мови як у поезії, так і в живописі. Відродження, якщо так можна сказати, «зупинило свій вибір» на образотворчому мистецтві, де художні образи за виразністю набагато перевершували літературу, музику й науку.

Творчий і життєвий шлях Мікеланджело займає майже дев'яностолітній період історії Італії. Творчість великого майстра не обмежується рамками Високого Ренесансу. У межах цього періоду минула лише перша половина його творчого шляху. На відміну від переважної більшості інших майстрів цього етапу, діяльність яких вичерпувалася саме цим проміжком часу, Мікеланджело зберіг усю повноту творчої активності й у наступній, фінальній фазі епохи — у період Пізнього Відродження. Звідси видно, що творчість Мікелачджело оголошує два найбільші етапи, кожний з яких позначений колом ідей і образів різної спрямованості, своїми особливими засобами художньої мови.

Слід зазначити ще один важливий момент - протягом усього життя, що прийшлося на обидва етапи ренесансного мистецтва, Мікеланджело завжди знаходився в авангарді художнього процесу, був провідником у пошуку нової художньої мови, визначаючи своєю творчістю магістральну лінію епохи. У чому ж причина цієї обставини, що настільки помітно виділила Мікеланджело серед інших великих майстрів XVI ст.? Тут зіграли свою роль два взаємозалежні фактори: насамперед — специфічні особливості його художнього світосприймання творчого методу, а потім — всебічна обдарованість, що дозволила Мікеланджело з такою надзвичайною енергією виявити себе у всіх видах пластичних мистецтв.

Спочатку про перший з цих факторів. Як відомо, мистецтво Відродження знаменувало собою відкриття реальної людини й оточуючого її реального світу. Для італійського Відродження в цій формулі завжди була характерною перевага людського образу над його оточенням — своєрідний антропоцентризм творчого світосприймання. Мікеланджело втілює собою титанізм, породжений протиборством між світськими поглядами і «божественним» началом; згодом таке протиборство винагороджується, і людина звеличується, звільняючись від догм незбагненності світу, що сковували її волю. У Мікеланджело не існує світу поза людиною — людський образ обіймає й вичерпує собою все. Що ж до показу реального середовища перебування людини, то вона майстра не цікавить або майже не цікавить. У людині, і тільки в ній, у її вигляді, внутрішньому світі, у її почуттях і вчинках він виявляє невичерпні можливості для розкриття всього сущого.Ренесансний ідеал людини — сильної, упевненої в собі, у якій тілесна краса поєднувалася з енергією пристрастей і силою розуму, — був втілений у різних своїх аспектах багатьма попередниками й сучасниками Мікеланджело. Мікеланджело не шукає своїх героїв у світі ідей, не прагне до абстрактної досконалості, не звертається до божественної потойбічності. Він більшою мірою, ніж інші майстри, виділяє в людському характері серцевину: героїчне начало, що розуміється насамперед як здатність людини до активної дії, до подолання всіх перешкод, що стоять на її шляху. Людина у творах Мікеланджело зображена у вирішальні хвилини життя, у моменти, коли визначається її доля і коли особиста доблесть піднімає її діяння на рівень подвигу. Цьому великому майстрові вдалося знайти те, що змушує найсильніше відчути биття серця людини, її плоть і кров, зрозуміти її почуття й переживання.

12345
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою