Остап Вишня

Павло Михайлович Губенко (літературний псевдонім - Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечві, поблизу містечка Грунь Зіньківського повіти на Полтавщині у незаможній багатодітній родині.

Михайло Кіндратович, батько майбутнього письменника, довго ніс осоружну царську службу-муштру. Нарешті звільнився. Але де ж притулок знайти? У пошуках роботи опинився аж тут, в хутірці з химерною назвою: Чечва. Найнявся служити в маєток поміщиці-німкені фон Рот.

Зустрів таку ж, як і сам, роботящу та дотепну на слово дівчину - невдовзі Параска Олександрівна Балаш стала Михайловою дружиною. Обоє були письменниками, любили жарт, щиро кохались у піснях. У гуморесці "Моя автобіографія" Остап Вишня підсумовує: "А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі.

За двадцять чотири роки спільного їхнього життя послав їм господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному".

По закінченні двокласної школи хлопець навчається у військово-фельдшерській школі в Києві. З 1 вересня 1917 року Губенко - студент історико-філологічного факультету Київського університету.

Друкуватися почав 1919 року. "Про велике чортзна-що", "Антанта", "Демократичні реформи Денікіна" - перші політичні фейлетони сатирика на етму викриття білогвардійщини. В них помітне самобутнє художнє мислення Павла Грунського (так підписував свої ранні твори Остап Вишня), яскравий індивідуальний стиль.

То був справжній громадянський подвиг молодого письменника. Павло Грунський знав: за такі повні презирства і гніву слова йому загрожує розстріл. Через багато років остап вишня в щоденнику "Думи мої, думи мої..." запише: "Я почав робити те, що, на мою думку, могло дати користь народові".

У своїх оригінальних "Розповідях про неспокій" Юрій Смолич вперше проливає світло на таку обставину: "Взагалі, не було б Блакитного, то, можливо, не було б і Вишні". Мається на увазі кам`янець-подільський період творчості: "Не знаю, що то були за газети і чи сильно були вони націоналістичні, та тільки Вишня з`явився пізніше в Харкові, ним відразу ж зацікавилися (ЧК), і був Вишня заарештов аний. Невідомо, яка б була його дальша доля, коли б не почав клопотатися його долею Василь: добувши ті фейлетони, що публікував Вишня, переконавшись, що вони не були ні націоналістичними, ані антирадянськими, Блакитний через Центральний Комітет партії, членом якого він був, та через ВУЦВК, депутатом якого він теж був, визволив Вишню і привів до себе в редакцію.

Павло Грунський почав працювати в газеті "Вісті" перекладачем. "Перекладав я, перекладав,- читаємо в гуморесці "Моя автобіографія",- а потім думаю собі:

"Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!! А потім - письменником можна бути. От скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації не знаю, що я, - думаю собі,- робитиму". "Зробився я Остапом Вишнею, та й почав писати".

Вперше літературний псевдонім Остапа Вишні з`явився 22 липня 1921 року. В газеті "Селянська правда" був опублікований фейлетон "Чудака, їй-богу!", в якому автор устами наївного, щирого і кмітливого пастушка Остапа дотепно викриває подвійну мораль окремих попів-зальотників.

У 20-х - на початку 30-х років Остап Вишня працює в газетах та журналах "Вісті ВУЦВК", "Селянська правда", "Червоний перець". Друкує фейлетони, усмішки, сатиричні нотатки з приводу найрізноманітніших явищ, подій, фактів внутрішнього і міжнародного життя. "Популярність Вишні ширилась із швидкістю лісової пожежі, він заволодів умами й серцями багатомільонних читацьких мас у місті й на селі, його книжки розкуповувались одразу. нарозхват...".

Пише Остап Вишня натхненно, швидко, дотепно. Тільки за два роки (1923-1924) в одних "Вістях ВУЦВК" сатирик опублікував п`ятсот творів.

Фейлетони й гуморески Остапа Вишні виходять окремими книжками: "Діли небесні" (1923), "Вишневі усмішки (сільські) (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Ану, хлопці, не піддайсь!" (обидві - 1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні", "Вишневі усмішки літературні", "Вишневі усмішки театральні" (1927), "Вишневі усмішки закордонні" (1930) . Переважна більшість їх перевидавалася на рік по чотири-п`ять разів.

1
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою