Зворотний зв'язок

Ольга Кобилянська

відносини, що тривали роками, як, може, рідко між жінками. їм обом звірилась я із своєю тайною, соромлячись немало про свій «злочин», передаючи дещо з написаного до перечитання» '.Саме через С. Окуневську, І. Франка йшло наближення О. Коби¬лянської до української літератури.

Формування основ світогляду письменниці припадає на 70—80-і роки. Воно проходило в складних умовах тогочасної дійсності, коли домінуючими в суспільному житті Буковини (як і Галичини та За¬карпаття) були ідеї вірнопідданого служіння цісарському тронові Австро-Угорської монархії. Інтелігенція в своїй основній масі була далека від інтересів народу, з погордою ставилася до трудящого люду. В літературі давався сильно взнаки дух вірнопідданства і чи¬ношанування. Революційні ідеї перетворення світу, боротьби за со¬ціальне і національне визволення народів (творчість Т. Шевченка, І. Франка та інших письменників) пробивали собі дорогу з великими зусиллями. До О. Кобилянської доходили животворящі імпульси пе¬редової української, російської та зарубіжних літератур, вона їх жадібно вловлювала, трансформувала в своїй душі. Але в період формування письменниці чималу роль у житті О. Кобилянської ві¬дігравала й романтично-сентиментальна література, зокрема романи й повісті німецької белетристки Марліт (1825—1887)—псевдонім Євгенії Іон. «Я перечитала всі її твори вже по чотири чи й по п'ять разів, і щоразу вони здаються мені кращими, ніж досі...» 2

Формування поглядів юної О. Кобилянської як письменниці йшло через переборення впливу Марліт, солодкаво-сентиментальної літе¬ратури загалом і опанування кращими зразками української, російсь¬кої та зарубіжних літератур. На цьому шляху визначальну роль відіграла творчість Т. Шевченка, що розвинула в ній національну сві¬домість, загострила зір на соціальне становище народу, а також Мар¬ка Вовчка, яка розкрила перед нею кріпацьку дійсність на Наддніп¬рянщині, підневільне становище жінки, та І. Франка — провісника грядущої бурі, співця вічного революціонера, що «тіло рве до бою», каменярів людського поступу. У контексті впливу цих письменників О. Кобилянська усвідомила себе спадкоємицею таланту Ю. Федько-вича, соратницею Н. Кобринської, І. Франка. Відчуваючи рідний грунт під ногами, їй легше було засвоювати й надбання російської культури (О. Пушкін, І. Тургенєв, Л. Толстой та ін.). польської (А. Міцкевич, Ю. Словацький, М. Конопніцька), чеської, болгар¬ської (Б. Нємцова, І. Вазов, П. Тодоров), скандінавських (П. Якобсен)

та ш.

Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Авто¬біографії. Листи. Статті та спогади.— К., 1982.— С. 203. 2 Гал* же.— С. 35.

Ранні твори О.Кобилянської постали ще на хвилі німецького, пе¬реважно марлітівського, впливу. Вони виникли на основі особистих вражень молодої письменниці, яка пережите й передумане фіксувала в щоденниках, також в оповіданнях, новелах, повістях, що, як прави¬ло, щільно пов'язані з хронікально-документальними нотатками. Літературною лірико-драматичною белетристичною мозаїкою О. Ко¬билянської, зокрема, є два «Щоденники» з 1883—1891 рр. Читаючи ці фрагментарні уривки, ми крізь романтично-ліричні поривання юної авторки, піднесення й спади її душі прозираємо живий відгомін спов¬неного любові і страждання життя юної дівчини, яка шукала щастя-долі, прагнула реалізувати свої багаті духовні сили як жінка і пи¬сьменниця. Більшою чи меншою мірою ранні твори О. Кобилянської («Гортенза», 1879; «Доля чи воля», 1883; «Картина з життя Буковини», 1885; «Видиво», 1885; «Людина з народу», 1886; «Вона вийшла заміж», 1886 та ін.), написані німецькою мовою, є сповіддю авторки, криком і болем її душі. Молода белетристка говорила про мрії й почування своїх ровесниць, які прагнули знайти свою долю, тобто влаштувати особисте життя. Часом у них пробуджуються й ширші інтереси, ви¬никають роздуми про соціальну нерівність, рабське становище жінки в суспільстві, але здебільшого коло інтересів замикається в сфері особистих взаємин. Ця внутрішня передісторія раннього творчого самовиявлення О. Кобилянської завершилася написанням повісті «Вона вийшла заміж», що після переробок, мовно-стилістичних ви¬правлень українського тексту народилася вдруге під назвою «Люди¬на». З появою цього твору почалося літочислення О. Кобилянської як української письменниці. Українськомовна творчість у художній практиці О. Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить автор¬ку «Людини» в контекст літератури Шевченка і Франка.Людина (особливо й зокрема — жінка) — центральна постать творчості О. Кобилянської. Людина як неповторна особистість, як індивідуум і як частина колективу. Людина мисляча, горда, відваж¬на, здатна творити добро, відстоювати право на щастя. Різні критики по-різному підходили до оцінки образу людини в творах О. Коби¬лянської: одні шукали відгомону теорії «надлюдини», змодельова-ної німецьким філософом-ідеалістом Ф. Ніцше, інші знаходили в об¬разах письменниці адептів аристократизму, ще інші закидали їй зне¬вагу до трудового люду, возвеличення обранців долі. Молодомузівці, які навіть на честь О. Кобилянської видали збірку «За красою» (Чернівці, 1903), шукали спільні риси між творчістю авторки «Ца¬рівни» і пропагованою ними теорією «мистецтво для мистецтва». Демократична критика в особі І. Франка рішуче виступила проти ідентифікації О. Кобилянської з декадентами. «Як відомо,— писав він у статті «Маніфест «Молодої музи» (1907),— Кобилянська залюб¬ки малює тип жінки, що бунтується против усталеної традиції і таким

8


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат