Тіт Лукрецій Кар

У І ст. до н.е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа Епікура (341 – 270 рр. до н.е.), літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом Лукрецієм Каром в його відомому творі «De natura renum» («Про природу речей»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі сконцентровано відомості про те, чого досягли античні вчены в матеріалістичному розумінні світу.

Тіт Лукрецій Кар (99 – 55 рр. до н.е.) – римськи й поет і філософ-матеріаліст. Ціль філософії бачив в тому, щоб показати дорогу до щастя, можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби і лиха, пригноблені страхами : перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Шлях звільнення від них – засвоєння вчення Епікура про природу речей, людину, суспільство. Душа, по Лукрецію, смертна, так-як вона лише тимчасове з’єднання особливих частинок і після смерті тіла розпадається на окремі атоми. Пізнання смертності душі відкидає віру не тільки в потойбічне життя, а й в загробне покарання, звільнює людину від страху перед пеклом. Знищується і страх смерті: поки ми живі – нема смерті, прийшла смерть – нема нас. На кінець, і страх перед богами розсіюється коли ми взнаєм, що боги живуть не в нашому світі, а в пустих проміжках між світами: ведучи там блаженне життя, вони не можуть впливати на життя людини. Лукрецій дав ясне матеріалістичний вигляд і пояснення світу, природи чоловіка, розвитку матеріальної культури і техніки. Лукрецій – великий просвітитель римського світу; його поема справила великий вплив на розвиток матеріалістичної філософії Відродження.

С

еред лікарів найвідомішим прибічником Епікура був Асклепіад (124—56 рр. до н. е.). Навчався він в Афінах і Александріі. Асклепіад учив, що тіло людини також складається з атомів, між якими є пори, канали. Крізь ці пори та канали виділенням поту та випаровуванням регулюється діяльність організму. Якщо ці пори і канали засмічуються або з тієї чи іншої причини над¬мірно розширюються, це негативно відбивається на взаємовідно¬шеннях атомів та їхньому русі, в якому вони завжди перебува¬ють, і це зумовлює виникнення хвороб. Тому Асклепіад надавав особливого значення «невидимому диханню» шкіри, яке потріб¬но всіляко підтримувати частими купаннями, вологими розти¬раннями, фізичними вправами. Відповідно до принципу Епікура, що життя людини має бути «розсудливим, прекрасним і приєм¬ним», Асклепіад вимагав, щоб і процес лікування не обтяжував хворого, а був «безпечним, швидким і приємним (tuto,cito et jucundo сurаrе)». Разом з тим він підкреслював, що «надмірна поспішність і бажання догодити хворому небезпечні». Його кон¬цепція лікування, що набула визнання, протистояла системі хі¬рурга Архігата, якого називали «кровожерним м'ясником»— carnifex.

У своїй терапії Асклепіад не був прибічником медикаментоз¬них засобів, а головного значення надавав чистоті тіла, прогулянкам на свіжому повітрі їзді на коні, веслуванню та різним гімнастичним вправам, що сприяють кращому рухові частинок-атомів в організмі і перешкоджають засміченню його пор і ка¬налів.

Відкидаючи існування вищого розуму, цілеспрямованість усього, що творить природа, як це твердив Арістотель, Аскле¬піад дотримувався погляду, що сили природи в перебігу хворо¬би бувають не лише корисними, а й шкідливими (non solum prodesse naturam, verum etiam nocere). Використовуючи, за Гіп¬пократом, сили природи, лікар повинен бути активним, спрямо¬вувати сили ці в бажаному напрямі. Асклепіад займався і хі¬рургією, йому приписують проведення першої трахеотомії.

Асклепіад був людиною високої культури, блискучим промовцем, мав ве¬ликий авторитет у вищих колах Риму, був другом Ціцерона, Марка Антонія. Він багато сприяв поширенню серед римлян популярності грецьких лікарів, яка з часом настільки зросла, що, за словами Плінія, «той, хто практикував з медицини і не знав грецької мови, не користувався успіхом; лікарі римляни видавали себе за греків».

На рубежі старої і нової ери трудився римський лікар- мислитель Авл Корнелій Цельс ( близько 25-30 рр. до н.е. – 50 р.н.е.).Він був всесторонньо освідченою людиною, добре розбирався в різних областях знаннь. Він вивчав філософію, медицину,юриспуденцію, риторику, воєнну справу і т.п. Цельса без сумніву можна віднести до енциклопидистів, про що свідчить його багатогранна праця “Artes” ( “Мистецтва”) узагальнюючи знання стародавніх в самих різних областях: агрономії, юрисподенції, філософії, риторики, воєнної справи. В цій праці є розділ присвячений медицині (VI – XII частина книги). Цей розділ був написаний, коли йому було близько 50 років. До цього часу відбулися значні зміни в рабовласницькому суспільстві . Рабів стало менше і вони стали дорожче коштувати. А. К. Цельс, будучи великим рабовласником, по суті створив лічебний посібник для рабовласників, скориставшись яким вони могли зберегти рабів. Створенню цього посібника передувало навчання медицинським знанням у грецьких лікарів, які проживали в Римі. Медицинська школа (Schola medicorum) і валетудінаріум (лікарня для рабів) стали для нього “університетом” по здобуванню знань в медицині. Великою заслугою Цельса є те , що він в трактаті “Про медицину” передав всі знання, які накопилися до того часу в цій області (вони до цих пір являються єдиною достовірною інформацією про багатьох лікарів) і проаналізував погляди своїх попередників – Гіпократа, Герофіла, Еризистрата, Асклепіада і др.

1
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою