Зворотний зв'язок

Роль лісомеліоративного облаштування агроландшафтів при їх оптимізації

Трансформація земельних відносин, яка виражається у реструктуризації сільськогосподарських підприємств, негативно впливає на стан довкілля, посилюється дія деградаційних процесів, особливо ерозії земель, що в кінцевому результаті призводить до зниження продуктивності використання земельних ресурсів і погіршення стану навколишнього середовища.

Екологічна незбалансованість структури земельного фонду України не тільки знижує ефективність використання та охорони земель, а й природну здатність відновлення родючості ґрунтів та функціонування агроландшафтів.

За останні роки щодо формування агроландшафтів, а також агролісомеліорації як протиерозійного заходу, опубліковано чимало наукових праць, зокрема М.І. Долгілевича, Д.С. Добряка, О.П. Канаша, Я.В. Коваля, В.М. Кривова, В.О. Леонеця, Л.Я. Новаковського, С.С. Соболєва, А.Г. Тараріко, Г.І. Швебса, П.Г. Шищенко та ін. Однак багато аспектів вказаної проблеми, які пов’язані з регіональними природно-економічними умовами, залишаються недостатньо вивченими і потребують подальшого наукового обґрунтування.

Метою дослідження є визначення оптимальної лісомеліоративної облаштованості агроландшафтів як заходу їх оптимізації, що поєднує протиерозійні та екологостабілізуючі властивості. Одночасно з цим проведено аналіз сучасної заповідності території регіону та внесено пропозиції щодо цих територій.

Дослідження проводили статистично-математичним та монографічним методами. На їх основі застосовували експериментальне проектування, в результаті якого здійснювалось моделювання структури агроландшафтів регіону, а також використовували сучасні наукові методи прогнозування, зокрема екстраполяції та інтерполяції.

Основою вихідної інформації в дослідженнях функціонування агроландшафтів є різноманітні дані: статистичні, планово-картографічні, натурні обстеження.

За своїми природно-кліматичними, геоморфологічними, ґрунтовими та іншими умовами територія Житомирського Полісся належить до зони безпечної щодо водної ерозії (з районами локального її прояву) та потенційно небезпечної для розвитку дефляційних процесів. За масштабами негативного впливу дефляція є головним фактором деградації ґрунтового покриву агроландшафтів Житомирського Полісся.

Захисні лісові насадження в агроландшафтах зменшують швидкість вітру, регулюють стік дощових та талих вод, затримують сніг, позитивно впливають на вологість ґрунту, його фізичні та агрохімічні властивості. За значних сезонних коливань кліматичних факторів, які призводять до пригнічення розвитку сільськогосподарських культур, а також через наявність досить тривалих проміжків часу, коли ґрунт не захищений рослинним покривом, вкрай важливо досягти максимальної захищеності орних земель полезахисними лісосмугами (ПЛС).

Необхідні обсяги створення ПЛС визначають порівнянням фактичної захищеності ріллі з нормативною. Для цього за нормативами створення ПЛС [1,3] розраховують площу, яку захищає 1 га ПЛС, одержують абсолютний та відносний показники фактичної захищеності ріллі та визначають площу ПЛС необхідну для повного захищення ріллі. Результати розрахунків представлені в табл. 1.

1. Захищеність орних земель Житомирського Полісся полезахисними лісосмугами

Особливості кліматичних умов (перш за все надмірна зволоженість), рельєф території, стан гідрографічної сітки, інтенсивність прояву ерозійних процесів, фактичний стан земельних угідь були покладені в основу ґрунтово-ерозійного районування Житомирської області.

На підставі цих матеріалів з урахуванням фактичної лісистості території передбачено створення стокорегулюючих лісосмуг і кольматуючих насаджень в місцях інтенсивного прояву водної ерозії, а також суцільних захисних лісонасаджень на ярах і пісках.

Згідно із Земельним кодексом України, стаття 58, для створення сприятливого режиму водних об’єктів навколо них встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. Прибережні захисні смуги, які виділяються в межах водоохоронних зон водних об’єктів, належать до земель водного фонду і можуть надаватися в оренду, але господарська діяльність на них обмежується риборозведенням, сінокосінням, задоволенням культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, а також науково-дослідних потреб. Залежно від розміру водного об’єкта виділяють прибережні смуги шириною 25 метрів — для малих річок, струмків, ставків площею до 3 га; 50 м — для водоймищ, ставків площею понад 3 га та середніх річок; 100 м — для великих річок і водосховищ; струмків і магістральних каналів — 10 м [4].Протягом 1983 — 1990 рр. у Житомирській області були розроблені робочі проекти зі створення водоохоронних зон, які передбачали певний обсяг робіт для закріплення прибережних захисних смуг, залуження орних земель, створення водоохоронних насаджень та рекультивацію порушених земель. Однак, як свідчить аналіз, нині виконано лише близько 60 % запроектованих робіт. До того ж у цих зонах і смугах не дотримуються особливого режиму їх використання. В результаті розвиваються земельно-ерозійні процеси. Тому в першу чергу необхідно передбачити заходи щодо завершення цих робіт, запровадити догляд за станом насаджень і трав’яним покривом. Одночасно необхідно контролювати дотримання обмежень під час використання цих земельних ділянок.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат