Зворотний зв'язок

Концепції адміністративної та податкової держави

Держава виникає і розростається як адміністративно-податкова структура, хоч наукове пояснення цієї взаємообумовленості складається значно пізніше.

Концепцію адміністративної держави висунув класик науки управління американський соціолог Дуайт Вальдо в роботах “Адміністративна держава” (1948 р.) і “Роль адміністрації в сучасному суспільстві” (1953 р.). Надамо йому слово: “Добробут, щастя і навіть саме життя всіх нас опираються в більшій степені на діяльність адміністративного механізму, який оточує [увагою] і підтримує нас. Бажаємо ми того чи ні, про державне управління має турбуватися кожен. Якщо ми хочемо вижити, нам слід вести себе по відношенню до держави дуже розумно”•. В цих словах виражена тенденція суспільних настроїв, обумовлена великими потрясіннями і грандіозними подіями першої половини ХХ ст. Подібний пієтет у ставленні до держави пояснюється зміною її ролі під впливом Першої світової війни, Великої депресії (світової економічної кризи 1929–1933 рр.), Другої світової війни і майже без перерви наступної після неї “холодної війни”. Теоретичні засади фінансово-економічної політики, адекватної новим умовам, в яких опинилися суспільство, держава і економіка, знайшли відображення в програмній монографії Джона М. Кейнса (1883–1946) “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936 р.).

Ці події обумовили розростання державного сектора економіки, змінили масштаби діяльності та функції державних органів, вплинули на динаміку обсягів та структуру державних бюджетів. Відповідно суттєво підвищилися податки, неймовірно збільшився державний борг. Так, у США доля сукупних державних видатків – федеральних, штатних і місцевих – виросла з 9,9% валового внутрішнього продукту в 1929 р. до 18,4% в 1940 р., 21,3% – в 1950 р., а в 90-ті роки ХХ ст. перевищила 34% [49, c.16].

На Заході демократично-правова держава поступово перетворилася в інструмент економічного регулювання та гаранта соціальної солідарності, стає важливим чинником вдосконалення суспільства. Достатньо навести яскравий приклад – викорінення пияцтва в скандинавських країнах за так званою готебургзькою системою (від назви м. Готебург у Швеції). Введені в другій половині XIX ст. заходи адміністративного і фіскального характеру (запровадження високих акцизів або державної монополії на алкогольну продукцію) дозволили вже на початок ХХ ст. кардинально скоротити масштаби цього соціального зла в Швеції, Норвегії, Фінляндії.

Попри намагання адептів неолібералізму скомпрометувати державу, сучасний рівень економічного і соціального розвитку робить неможливим реабілітацію в повному її значенні старої теорії laissez faire, себто невтручання держави в економіку та у соціальну сферу. Щоправда, останнє має свої межі, про що свідчить частковий демонтаж соціальних програм у державах загального добробуту – процес, який у ФРН прийняв форму комплексної перебудови моделі соціально-ринкового господарства під назвою “Порядок денний 2010”.

В історичній ретроспективі влада держави поступово зростала, бо її задачі з плином часу нарощувалися. Нікуди не ділися і навіть посилилися традиційні функції управління, правопорядку, національної безпеки, що вийшла на нові фронти боротьби з міжнародним тероризмом, наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю, відмиванням грошей, ухиленням від податків та ін., а їм на додачу виникли нові функції соціально-економічного характеру, відмову від яких не можна уявити навіть у віддаленій перспективі.

Отже, держава в розумінні сукупності її уряду, установ і організацій реалізує своє призначення через управління людьми, подіями і процесами на виконання рішень представницької законодавчої влади. Оскільки держава будь-що має забезпечити надходження податків і тому підпорядковує фізичних і юридичних осіб фіскальній дисципліні, така держава не може не бути адміністративною державою.

“Адміністративна держава” – сутнісний аналог більш широко вживаного поняття “правова держава” з тою різницею, що під правовою державою треба мати на увазі правотворчу діяльність та конституційні норми державності, а держава в її адміністративній ролі зосереджена на функціонально-виконавській, правозастосовній діяльності державних відомств і служб.Оскільки у фіскальному відношенні адміністративна держава озброєна системою оподаткування, то у фокусі вчення про адміністративно-податкову державу знаходяться вже згадувані національні податкові системи – створені на історично обумовлених інституціональних засадах, теоретично обґрунтовані та закріплені в конституційно-правових нормах комбінації податків, як і сукупність правил їх установлення, скасування та уплати, способів контролю над процесом оподаткування, видів відповідальності за податкові правопорушення. Податкові системи завжди національно-державні за формою організації (німецька, французька, українська, російська і т. д.), що не виключає спорідненості податкових систем суверенних держав, близьких за рівнем соціально-економічного розвитку, а також уніфікації та гармонізації національних податкових систем на засадах вимог інтеграційних об’єднань, наприклад Європейського Союзу.

Отже, податкова система складається не просто з податків самих по собі. Податкова система є сферою взаємодії людей, ринкових структур і державних інститутів у певному соціально-економічному і міжнародному оточенні. Як національно-державне явище вона відображає історико-етнографічні обставини її формування, а також законодавчо-нормативне, організаційно-адміністративне, інформаційно-аналітичне середовище оподаткування. При цьому щоб відповідати системним вимогам, зміни однієї з складових податкової системи викликають ланцюгові зміни у всій системі, впливають на результати її функціонування.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат