Видатні діячі культури Київські Русі

Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос¬віченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг". Це було свого роду обов'язкове навчання для мо¬лоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та ду¬ховні посади. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав¬них та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" — літописця Нестора.

Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мо¬номах, волинський князь Володимир Василькович.

Високоосвіченими були жінки князівського роду: кня¬гиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія—Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури.

Давня наука характеризувалася тим, що мало про¬вадилося реальних дослідів, зате надзвичайне зацікавлен¬ня будили теоретичні міркування, які називалися філосо¬фією. За тих часів згадуються такі "філософи", як митро¬полит Клим Смолятич або волинський князь Володимир Василькович, котрий "... був книжник великий і філософ, якого не було в усій землі і по ньому не буде...". Але важко вважати їх за творців якихось нових філософських систем — це були люди з більшою освітою, що цікавилися деякими загальними питаннями, і їм були відомі також фрагменти з праць Платона і Арістотеля, що ввійшли до писань Івана Дамаскіна.

За часів Ярослава перший літопис відомий в 1039 р., мабуть, при дворі київського митрополита. В 70—80 рр. XI ст. літо¬писання переноситься до Десятинної церкви, а також Пе-черського монастиря, в якому літописну працю вели ченці Никон Великий, Нестор, ігумен Сильвестр з Видубицького монастиря. Інші монастирі також мали свої літописи. На початку XII ст. в Києво-Печерській лаврі створюється літо¬писний звід, названий автором "Повість временних літ". Цей твір, доведений літописцем Нестором до 1113р., най¬краще зберігся у двох літописних списках — Лаврентіївському (XIV ст.) та Іпатіївському (XV ст.). Іпатіївський звід — найбільша збірка літописів, яка збереглася у п'ять¬ох списках, починаючи з XV ст.

З оригінальних літературних творів найшвидше з'яви¬лися проповіді українського духовенства. Перше місце се¬ред проповідників по праву належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написав спов¬нений гуманістичних Ідей твір "Слово про закон і благо¬дать". З поширенням християнства складалися описи життів святих — Ольги, Володимира, Бориса і Гліба, а врешті — "Печерський патерик" — збірка оповідань про київських угодників. Серед церковної літератури виділяєть¬ся "Чтение о жизни й погублений ... Бориса і Гліба" Нестора Печерського. Своєрідною відповіддю на запити давньоруського життя другої половини XI ст. були "Ізбор¬ники Святослава" 1073, 1076 рр. Видатним публіцистом вва¬жають князя Володимира Мономаха, перу якого належить відоме "Повчання ..." дітям.

На Русі існувало багато книгозбірень, але перша і найбільша, зас¬нована у 1037р. при Софії Київській. Любителями книг вважалися: Ярослав Мудрий, його син Святослав; князь Миколай Святоша витрачав на книги всю свою казну і дарував їх Печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя Володимира Васильковича (XIII ст.). Власні книжкові зібрання налічува¬лися також у деяких освічених ченців. Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського — Григорій.

Поряд з монументальним живописом на Русі розвиваєть¬ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" — одна із найдавніших, при¬свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загро¬зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Ге-оргія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба.Важливим елементом давньоруської духовної культури була музика. Великого поширення набули обрядові пісні, танці, скомороші ігри, гуслярські розспіви. При дворі Свя¬тослава Ярославича жив славетний співець Боян. "Славет¬ним співцем" називає літопис під 1241 р. галичанина Мітуса. Про розвиток музично-театрального мистецтва Русі розповідають фрески Софії Київської, мініатюри "Радзи-вилівського літопису". В "Житії Феодосія Печорського" розповідається, що при дворі Ярослава Святославича існу¬вала трупа музикантів і скоморохів.

У той час лікуванням хворих переважно займалися мо¬нахи. Наприклад, "Печорський патерик" згадує про лікарів св. Антонія Печерського, св. Алімпія, св. Пимена, св. Козь-му, св. Агапія, Дем'яна Пресвітера та ін.

Але були на Русі і лікарі-чужинці: греки, вірмени та ін. Князь Володимир Великий посилав свого лікаря (Івана Смеру) в Грецію для поповнення знань.

У XII ст. відомим був лікар Петро Сиріянин. Лікуван¬ням займались і народні медики: знахарі, відуни, лечці, знавці зел та ін.

Велику роль у лікувальних справах посіли жінки з ви¬щих верств тогочасного суспільства. За історичними дани¬ми, дочка чернігівського князя Єфросинія була знайома з медичною літературою того часу. Княгиня Анна Всеволо¬дівна, яка заснувала першу світську (жіночу) школу, — сприяла викладанню медицини в цій школі.

Використана література:

1.Українська та зарубіжна культура / За ред. Козири І.С. – К., 2000.

2.Субтельний О. Історія України. – К., 2001.

?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою