Культура Африки

Традиційні культури негритянських народів Африки мають свою специфіку, що складається в їхній орієнтації на минуле. Це значить, що традиційне африканське мислення виділяє тільки сьогодення і минуле, яке сприймається зовсім по-іншому, ніж у сучасній європейській культурі. Ці два виміри кенійський учений Дж. Ібіті назвав наступними термінами, узятими з мови суахілі: саса — тепер і залгані — давно. Саса — це усвідомлення людиною свого власного існування, час, у якому вона сама бере участь чи приймала участь. Чим старша людина, тим довший період саса. Майбутнє має тільки коротку цінність, немає майбутнього «самого по собі», мислення про майбутнє є дуже короткою проекцією саса на поточні потреби. І якщо саса — це автономний мікрочас, то залгані — макрочас, усе, що було до поточного моменту, «цвинтар часу», по вираженню Дж. Мбіті. Однак дане ефектне визначення не слід розуміти буквально, у дусі сучасної європейської культури — адже «цвинтар часу» є живим, він постійно присутній в африканському сьогоденні.

Ця орієнтація на минуле, постійне взаємопроникнення саса і залгані знаходить своє вираження в різних сферах традиційних культур Африки: у сфері релігійних вірувань і обрядовості, у сфері усної літератури, у сфері мистецтва й ін.

Основним елементом африканської культури є міфи. У безписемних культурах міф грає ту ж роль, що і догмат у релігіях письмових культур. Африканські міфи пояснюють виникнення світу, відносини між людиною і надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячують суспільний лад і т.д.

Форми вираження міфу не обов’язково набувають оповідальної форми, міф насамперед виражається в ритуалі й обряді. Можна вибудувати ряд форм вираження міфу у відповідності з наступним ієрархічним порядком: від усного викладу, адресованого публіці, до «мови мовчання» через «мову аналогій»: музику, ритм танцю, картину, метафору, метонімію, символ. Парадокс міфу полягає в тому, що він амбівалентний, він повинен пояснювати, але одночасно ухилятися від відповіді, він герметичний і езотеричний, він відноситься до того, що його перевершує. Міф ніколи не містить всієї істини про залгані, звідси безліч різнорідних його версій, що пояснює і визначене різноманіття культур Чорної Африки в їх єдності.

Дослідження свідчать про те, що міфологія традиційних локальних культур (йоруба, догонів, бамбара, ашанті, готтентотів, бушменів і ін.) впливають на повсякденне життя африканців. Всі африканські культури мають релігійну основу, втілену в різних версіях міфу про залгані. Традиційні релігії чорної Африки, подібно будь-яким родоплемінним релігіям світу, містять у собі тотемізм, фетишизм, анімізм, культ предків, хоча вони і мають специфічні особливості.

Як би не були різноманітні традиційні релігії Африки — анімістичні, полідемонічні, політеїстичні, — усі вони (чи велика їхня частина) володіють деякими загальними рисами в системі вірувань, культів і соціально-культової організації. Це насамперед віра в містичні перетворення, зв'язані з магічною силою окремих осіб. Повноправний член суспільства, що став таким у результаті ініціацій, що перетворили його в нову людину; власник лихого ока, чаклун, чарівник, що осяг таємні знання, перевертень (людина-леопард, людина-лев, людина-крокодил і т.п.); член таємного суспільства; відун з того світла: заклинатель дощу і запалювач священного вогню; нарешті, священний цар, у який втілюється містична сила космічних масштабів, — усі ці персонажі відомі локальним релігіям у різних частинах Африки. Вони є об'єктами спеціальних культів, покликаних регулювати їх магічну силу, підтримуючи її, не даючи їй висохнути, направляючи і використовуючи її на благо людей чи (в протидіючи їй.

Магічною силою, як вважається, володіють померлі старійшини — предки живучих африканців-общинників. Нею наділені і продуктивні сили: родюча оброблювана земля, вода, велика рогата худоба, залізні знаряддя хлібороба, коваля, теслі. Незважаючи на поширення християнства й ісламу, ці вірування зберігаються в традиційних, а іноді й у нових формах, породжуваних сучасною африканською дійсністю.

Іншою загальною рисою є фетишизм: своєрідна форма поклоніння культовим предметам (предмети, що наділяються надприродними властивостями), що вже було відзначено в ряду народів Західної Африки середньовічними португальськими хроністами. Третя загальна риса — тотемізм, окремі елементи якого в XX ст. виявляються в багатьох народів Африки. У сучасних йоруба роди носять назви слона, мавпи, змії; у нуер і дінка — черепахи, пітона, бджоли; у кпелле - леопарда, шимпанзе, тютюну, пальми рафії і т.д. Зберігається харчова табуація, тотемічні танці й ін. Існують й окремі випадки «тотемічного ренесансу», наприклад, у таємних ритуально-магічних товариствах і релігійних сектах, де тварина — тотем (крокодил, змія, леопард) служить і символом нової надетнічної спільності, і об'єктом сакрального шанування. Віра в надприродну спільність із твариною як і раніше лежить в основі цих явищ «неототемізму».Четвертою рисою є віра в душі і духів — анімізм. Джерела анімізму варто шукати в ранніх людських представленнях про небіжчика як особливого роду фетиші — «живому мерці», по вираженню археолога М. Еберта, а також у відповідній похоронній практиці. Наприклад, відповідно до вірувань рукуба (Нігерія), перевтілення (реінкарнація) душі померлого не може відбутися доти, поки не зникне трупний запах: вважається, що для цього повинно пройти сім років. Серед найбільш зрілих форм африканських анімістичних вірувань, в утворенні яких брали участь і окремі тотемічні елементи, виділяється культ предків.

12
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою