Зворотний зв'язок

Ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі

Етатизм - (від франц. еtat - держава) – утвердження домінуючої ролі держави в організації життя суспільства.

Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі (1469—1527) у творах "Правитель", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія".

Якщо говорити про ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі, то його його політичне вчення базувався фактично на повсюдному і звіриному егоїзмі людей і на поліцейському приборкуванні цього егоїзму будь-якими державними засобами з допущенням жорстокості, віроломства, клятвопорушення, кровожерливості, убивства, будь-яких обманів, будь-якої безцеремонності.

Ідеалом Макіавеллі був не хто інший, як розбещений і жорстоко налаштований у відношенні всіх людей аж до принципового аморалізму і нігілізму тоді гірковідомий герцог Цезар Борджіа, про звірства якого можна довідатися з історичних матеріалів.

У Макіавеллі не було рівно ніяких релігійних і моральних ілюзій.

Але це саме й означає, що в навчанні Макіавеллі Ренесанс сам відмовляється від самого себе. Згідно цього випливає, що Макіавеллі був "революціонером", але то була "революція" проти релігійно-моралістичних і естетичних цінностей епохи Відродження. Не варто, щоправда, ототожнювати самого Макіавеллі з його "макіавеллізмом". Він був патріотом свого народу, він мріяв про вигнання з Італії її загарбників і вірив у справедливе майбутнє. Але методи державного правління, які пропонувалися ним, є найжорстокішим і антилюдським механіцизмом, який виник у виді повної протилежності естетичним і вільнодумним ідеалам Італії епохи Відродження.

Правитель за Макіавеллі формально теж є титаном відродження. "Макіавеллізм" все той же титанізм відродження; цей титанізм звільнений не тільки від християнської моралі, але і від моралі взагалі, і навіть від гуманізму.

Правда, зовсім не держава є в Макіавеллі останньою метою, і зовсім не етатизм є його останньою ідеологією. Остання ідеологія для нього - це єдність народу і відновлення його батьківщини. Тому "макіавеллізм" для самого Макіавеллі був тільки різновидом трагізму, у якому цілі і засоби виявлялися в болісному протиріччі.

У "Міркуваннях" людська особистість значною мірою вже втратила не тільки свою неоплатонічну "божественність", але і якоюсь мірою свою самоцінність.

У політичних вченнях Макіавеллі індивідуум нерідко приносився в жертву "суспільному благу", що ототожнюється, однак, не з "державним інтересом", як це буде в ідеологів контрреформації й абсолютизму, а з Батьківщиною.

Гуманістичний індивідуалізм трансформувався в Макіавеллі не в етатизм, а в той жагучий і в основі своєї гуманістичний патріотизм, що різко виділяв автора "Правителя" і "Міркувань" на фоні літератури інших політичних мислителів. Не абсолютистська держава, а Батьківщина-народ стала в Макіавеллі кінцевим критерієм суспільної й індивідуальної моралі.

Ідеалом для Макіавеллі, якому він був готовий служити від початку до кінця, є не абстрактна держава, але конкретний народ і улюблена ним батьківщина. Проте, вже елементарна історична справедливість змушує нас визнати, що для улаштування свого народу і гаряче улюбленої ним батьківщини Макіавеллі був готовий на будь-які жахи абсолютистично-поліцейської держави і на будь-які жахи стосовно окремих особистостей та угруповань.

Якщо виставляти на перший план цілі, які переслідував Макіавеллі, то це дійсно певний різновид гуманізму, і Ренесанс присутній тут повною мірою. Але гуманізм Макіавеллі заснований не тільки на гуманних цілях, але і на нелюдських засобах досягнення цього людського ідеалу. Отже, гуманізм тут уже цілком антивідроджувального типу, щось на подобі модифікованого Ренесансу, щоправда, у жахливому й у справжньому змісті слова трагічному.

Ренесанс вимагав всебічного розвитку особистості, і Макіавеллі теж був всебічно розвинений. Але ця всебічна розвиненість доходила в нього до повної безпринциповості, завжди й усюди залишала по собі самі неприємні відчуття і зробила його відвертим циніком, позбавляла його можливості мати друзів і близьких людей і відкривала для нього дорогу до різного роду жахливих заходів. Ренесанс жадав від людської особистості бути принциповою, зібраною в собі й артистично себе проявленою.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат