Зворотний зв'язок

Етичні погляди та теорії Нового часу

Особливості становлення етичного знання в даний історичний період визначалися, з одного боку, поворотом до особистості як самототожного суб'єкта в об'єктивній моральній ситуації ранньобуржуазної епохи, з іншого — зростанням цінності мислення, наукового знання в соціокультурних підвалинах буржуазного суспільства, що народжувалося. «Будемо старатися добре мислити: ось початок моральності» (Б. Паскаль).

Поява новоєвропейського наукового підходу була результатом переорієнтації способу розгляду самої людини, її можливості та здатності до самопізнання, а отже, й виникнення нової концепції людини як основи етичного аналізу. Вихідною точкою в етичних уявленнях цього періоду стала критика абсолютизованої релігійної моральності, заміна її таким моральним переконанням, котре вже не претендує на самоочевидність і святість, а також на пояснення світу в цілому, грунтується на науковоприродничих підвалинах і підпорядковане натуралістичному світорозумінню.

Людина повинна керуватися в усіх своїх справах розумом. Освіта й наука зуміють розв'язати як соціальні проблеми, так і проблеми індивідуального існування. Реабілітація самоцінності людської особистості, її здорового глузду, раціональної здатності осягнути загальнообов'язковість, об'єктивність і всеохопленість моральності - ось сенс етичної позиції Нового часу. Залишається тільки науково обгрунтувати таку моральність. Саме за Нового часу дістає продовження започаткована Арістотелем традиція етики як спеціальної науки, теоретичним завданням якої є обгрунтування моралі як такої.

В основу розгляду останньої був покладений заснований новоєвропейською наукою тип раціональності, орієнтованої на концепцію природного порядку, а отже, й природної моралі. «Природні» індивіди — носії органічно притаманної їм свободи. їхня доброчесність є раціонально осягнутий природний імпульс самозбереження. Завдання раціонального осягнення природи абстрактно-загальних понять моральної свідомості реалізувалося через потрактування етичних категорій як гносеологічних.

Таким чином, приведення моральності до універсально трактованої «природи» (включаючи суспільство й людину) надавало етичній теорії природничонаукового характеру. В рамках цього підходу розвивалися етичні позиції Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Спінози та ін. Результатом такого зведення предмета етики до натуралістично опановуваного прояву природного стало обтяження етичної думки антропологією та психологією. Моральні почуття вже розглядалися як породження людської природи й душевної організації. Так, у Декарта совість, каяття, повага, любов, сором, мужність, боягузтво, благородство, доброчесність визначаються як властивості загальної психічної конструкції людини, вираження початкових душевних імпульсів та їх співвідношення, взаємодії, міри.

Здійснюючи моральну реабілітацію окремого емпіричного індивіда, фіксуючи індивідуалістську спрямованість суспільних звичаїв, етика Нового часу чітко відобразила суперечливість реальної моральної ситуації формованого буржуазного суспільства — антагонізм індивідуального та суспільного. В цій конкретно-історичній ситуації мораль обґрунтовується як засіб згуртування індивідів у солідарну асоціацію, розв'язання реальних антагонізмів завдяки активності людського розуму.

Відображена в етиці соціальна суперечність обернулася теоретичною суперечливістю етичних учень. З одного боку, моральний світ цілком включається у сферу природи, пройнятої необхідністю й закономірністю. Людина як моральний суб'єкт утілює органічну цілісність, замкнену на природу. Тому пізнання людиною самої себе й усієї довколишньої природи рівнозначне виборові нею моральної позиції (Бекон, Декарт, Спіноза, Гоббс та ін.). Тут етичні уявлення виступають орієнтованими на антропологізм і психологізм.

У той же час «натуральна» природа людини є не що інше, як егоїзм. Емпірична реальна людина є істотою егоїстичною. Висновки, зроблені на основі цих суджень, поділили мислителів Нового часу: одні зосталися на позиції розгляду егоїзму як природного прояву об'єктивної закономірності природи, інші вбачали в егоїзмі результат історичних обставин, нерозумної організації суспільства.

Так, уже Гоббс у своїй концепції моралі як суспільного договору виходить з егоїстичної природи людини як безумовного факту. Первісним станом людських індивідів є природна рівноправність кожного. З позицій природної рівноправності та егоїзму існування людей постає як війна всіх проти всіх. Тому з природного права, за якого сила і є правом, а людина цілком вільна від необхідності дотримування будь-яких норм співжиття, виростає природний закон, тобто мораль як продукт громадянського суспільства, як абсолютна умова його існування, гарант індивідуальної захищеності. Мораль у цьому плані поряд із правом є формою, в якій індивіди за домовленістю, за розумною згодою відчужують деякі свої одвічні права для того, щоб створити передумови миру, виникнення та збереження суспільної асоціації.Таким чином, і людина, й мораль у новоєвропейській етичній думці виступають не результатом історії, а її вихідним пунктом, заданим наперед самою природою. Дальший розвиток етичних поглядів щораз більше розкриває наростаючу суперечливість моральної практики буржуазного суспільства. В своєму раціональному відображенні дана суперечливість породжує відмінності дослідницьких позицій щодо відношення «природа—людина», більш того — створює такий образ цього відношення, в якому суперечливість стає його долею.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат