Зворотний зв'язок

Стародавній Єгипет

Під Сходом розуміють суспільства, які мають лише неантичне культурне коріння. У старовину на Близькому Сході розквітли могутні цивілізації – Єгипет, Шумер, Вавілон, Фінікія, Палестина. У соціально-політичному плані спільною відмітною рисою всіх цих цивілізацій була їх належність до східних деспотій, яким тією чи іншою мірою були властиві монополізація і централізація влади, її персоніфікація в особі деспота (царя, фараона), сакралізація (підлягання релігійним нормам) всього життя суспільства, наявність систем перманентного фізичного і психологічного терору, жорстокого пригнічення мас.

Величезну роль відігравала держава, яка відігравала собою своєрідну надбудову над безліччю селянських общин. Ця роль зводилась до здійснення іригації, престижного будівництва (піраміди, палаци і т. п.), контролю над всіма сторонами життя підданих, проведення зовнішньої воєнної експансії. Цей регіон зробив значний внесок у культуру всього людства. Сказане, насамперед, стосується Стародавнього Єгипту.

Суттєвий фактор розвитку стародавньої єгипетської цивілізації – природні умови: величезний контраст між позбавленою життя пустелею і квітучим оазисом, яким країна зобов’язана Нілу. Не можна не зазначити дуже високої родючості грунтів у долині Нілу, де звичайно збирали по два врожаї на рік завдяки унікальному клімату та грунту. Проте такий достаток локалізувався лише в долині Нілу, яка дорівнює 3.5% території Єгипту, решта – 96.5% - неродюча і безлюдна пустеля. На невеликому клаптику родючої землі сьогодні живе 99.5% населення. Приблизно таке ж співвідношення було і в часи фараонів. Природні умови (пустелі і Середземне море) певною мірою сприяли ізоляції країни. Ця природна ізольованість зумовили появу феномена етноцентризму: у давньоєгипетській мові слово “люди” означає тільки “єгиптяни”.

Стародавній Єгипет – типова східна деспотія з тотальною владою держави, котра зливалася в суспільній свідомості з фараоном. Фараон – це живе божество, предмет загального поклоління. В давньоєгипетських текстах про деспота говорилось: “Це каратель, який дробить лоби, б’ється він невтомно, не милуючи нікого і винищуючи всіх до останку, загальний улюбленець, він сповнений чарівності, він викликає любов. Місто любить його більше, ніж себе, віддане йому більше, ніж своїм богам”. Навіть вимовляти його ім’я простим смертним заборонялося. Слід було говорити “великий дім”.

Час зоснування єгипетської держави (приблизно IV тис. до н. е.) ховається в сивіій давнині віків. Внаслідок міжусобних війн виникають два царства: Північне і Південне. Вони об’єднуються за фараона Менеса, який заснував першу династію. Всього в історії стародавнього Єгипту, за підрахунками жреця Менефона, було 30 династій.

На кінець додинастичної епохи формуються основні характерні для давньоєгипетської культури властивості: ієрогліфічне письмо, художній стиль, а також релігійні уявлення та культ мертвих.

За перших династій (Раннє царство) Єгипет перетворюється на централізовану ранньорабовласницьку східну деспотію з величезним державним апаратом. У таких умовах фараон був відокремлений від народу численими чиновниками. До нашого часу дійшло багато давньоєгипетських документів, які переконували молодих людей ставати переписувачами або державними службовцями, оскільки ця робота почесна, чиста і неважка.

У епоху Древнього царства (близько 2800-2250 рр. до н.е.) за царювання Джосера його верховним сановником, геніальним архітектором, цілителем і мудрецем Інхотепом була споруджена перша піраміда.

За фараонів Хуфу (Хеопс), Хафра і Менкаура було здійснено будівництво найбільших пірамід. Висота піраміди Хеопса досягала 146 м, а довжина сторони основи – 230 м. На її спорудження використано 2 млн 300 тис. кам’яних блоків маса кожного з них – 15 т. причому точність підгонки блоків і сьогодні вражає уяву – між ними неможливо просунути лезо ножа.

За словами “батька історії” Геродота, Хеопс винний у тому, що Єгипет переживав великі біди. Перш за все він замкнув усі храми і заборонив єгиптянам приносити жертви, потім примусив їх працювати на нього. Вони носили брили з каменоломень, розташованих в Аравійському хребті. Після переправи каміння через річку його приймали інші єгиптяни і тягли до хребта, який називався Лівійським. Так працювали безперервно протягом кожних трьох місяців року сто тисяч чоловік. Народ протягом десяти років будував шлях, яким носили брили. Спорудження піраміди тривало 20 років.

На єпоху Середнього царства (близько 2050-1750 рр. до н.е.) припадає розквіт древньоєгипетської культури. При в’їзді в нову столицю – місто Файнам – було збудовано величезну споруду з тисячою приміщень, хорів, галерей і коридорів. Греки називали її лабіринтом.Після повстань (описаних у відомій пам’ятці стародавньої єгипетської літератури “Речення Іпусера”) і вторгнення кочевників-гіксосів, які встановили на століття свої династії, до влади прийшов фараон Яхмос. Його правлінням починається епоха Нового царства (близько 1580-1088 рр. до н.е.). Це був період найбільшої політичної і воєнної могутності Стародавнього Єгипту. Водночас посилюється каста жерців, особливо в храмових комплексах Карнак і Луксер, присвячених головному богу Фів – Амону.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат