Український правопис, його історія та сучасний стан. Основні зміни і доповнення у V виданні “Українського правопису

ПРАВОПИС - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлю¬ють способи передачі мови на письмі. Правопис охоп¬лює орфографію та пунктуацію. Як правило, скла¬дається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мо¬ви, що ґрунтувалися на фонетичному прин¬ципі, за яким написання має відбивати вимову. Засади давньоруського правопису використовувалися в українській писемності 14-16 ст. У кін. 16 - на поч. 17 ст. в українському правописі усталився історико-етимологічний принцип, який зберігався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16-18 ст. в ньому фор¬муються нові традиції, пов'язані з переозвучен¬ням літер алфавіту відповідно до живої української вимови. Наприклад, за історичною традицією зберігала¬ся літера ъ там, де у вимові звучав і, зокрема й на місці о, е в новозакритих складах (вънъ, жънка, тълько) у творах Івана Некрашевича, цією ж літерою передавався звук і будь-якого похо¬дження в Літописі Граб'янки 1710, іноді для цього звука паралельно з ъ вживалася й літера и (априля, потимъ, тилко), наприклад, у Літописі Величка 1720 і т. п.

За історико-етимологычним принципом двома літерами - ы, и, які читалися однаково, передавався і голосний и (<ы, і), що призво¬дило на практиці до плутання цих літер і в інших позиціях (наприклад, у Літописі Величка: бытва, бытий, але димъ, новими, сина). Історико-етимологічного принципу стихійно дотримувався і І. Котля¬ревський, який започаткував процес форму¬вання нової української літературної мови, та видавець його творів М. Парпура. Вони користувалися абет¬кою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на письмі конкретного звука визначався його походженням, через що, наприклад, звук и(ы, і) передавався літерами и, і, ы; звук і (ъ) — літерою ъ; і (< о, е в новозакритих складах) - лі¬терами и, і; звук е - літерами е (після приго¬лосного), э (на початку слова і після голосного);м'якість попереднього приголосного перед е і йотація звука е не позначалися; подовження м'яких приголосних в іменниках середнього роду не пере¬давалося; літери ь, ъ вживалися у функції сучасного апострофа; у кінці слів послідовно зберіга¬лося написання літери ъ і т. ін. Докладніше опрацював і теоретично обґрунтував принципи історико-етимологічного правопису М. Максимович.

Від початку 19 ст. в українській мові поширюється фоне¬тичний (фонематичний) правопис, принцип якого — позначення однією літерою однієї фонеми. Пер¬шу спробу закріпити цей правопис зробив О. Павловський у «Грамматике малороссійскаго наръчія» (1818). Тут до абетки введено літеру і на позначення звука і незалежно від його походжен¬ня, але йотація його на письмі не зазначалася; звук и позначався літерою ы, а літеру и вилу¬чено з абетки; літера ъ вживалася замість сучасного є; згідно з традицією, замість нинішнього апо¬строфа вживався ь, у кінці слів після приголос¬них зберігався ъ; закінчення дієслів -ться, -шся передавалися згідно з вимовою як -цьця, -сся.

Нову тенденцію до фонетизації українського правопису під¬тримали в 1-й половині 19 ст. харківські письменники П. Гулак-Артемовський, за безпосередньою уча¬стю якого було створено новий (слобожан¬ський) правопис, а також Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гре¬бінка, С. Писаревський та ін. Засадою слобожанського варіанта правопису було - писати так, як вимовляєть¬ся, з послідовним використанням і дотриман¬ням вимови літер російського алфавіту. Згідно з цим правописом звук і передавався літерами и (між приго¬лосними) та і (перед голосним та й): витер, гарни, сино, сію, твій. Звук и — літерою ы: сын, сыла, ходылы. ъ писали тільки після м'яких при¬голосних на позначення звука є: житиъ, синъ. Йотоване о та м'якість попереднього приголос¬ного перед о передавали літерою ĕ: ĕго, синĕго. Звук е — літерою е, а іноді — э(поэть). У функ¬ції сучасного апострофа вживались літери ь та ъ або не писалося жодного знака: пъять, вьяжугь, пять. Знак ъ залишився також у кінці слів: панъ, свитъ і т. п. Дієслівні закінчення -ться, -шся передавалися то фонетизовано (-тця, -цця, -сся), то за етимологічним принципом (-ться, -тся, -шся);збираютця, умываюцця, ховаться, ховатся, бьесся, учышся. Написання деяких іншомовних слів фонетизувалося згідно з діалектною вимовою: Хранція, парахвыя. Різні письменники вносили до цього правопису індивідуальні, зміни й доповнення, що розхитувало його систему. У 2-й пол. 19 ст. він вийшов з ужитку.Послідовником фонетичного підходу до орфографії виступив О. Корсун в альманасі «Сніпь» (1841), де він, дотримуючись у цілому слобожанського правопису, запровадив для позначення звука і неза¬лежно від його походження латинську літеру j, а лі¬теру и - замість двох давніх літер ы та и. Фонетичний правопис підтримав також О. Бодянський, поєднав¬ши його з історико-етимологічним принципом І. Котля¬ревського і фонетичним - слобожанським правописом. Наприклад, за етимологічною ознакою вживалися ъ, ъ, але звук и незалежно від його походження переда¬вався однією літерою ы, звук і — літерами и та і, фонетизувалося написання окремих діалектних слів. Пе-реважно фонетичний правопис із збереженням окремих традиційних елементів (ъ у кінці слів, спорадичний ъ для голосного і, ĕ після м'якого приголосного перед о тощо) користувався і Т. Шевченко.

У серед. 19 ст. фонетичний принцип підтримували І. Бецький, А. Метлинський. Крайню позицію у фонетизації орфографії зайняв М. Гатцук, який розробив оригінальний проект правопису з численними діа¬критичними знаками, які б відбивали на письмі всі діалектичні особливості української мови. У 1861 він за¬пропонував перейти від гражданського шрифту до кирилиці старокиївської редакції і видрукував таким чином свою «Українську абетку». Прин¬ципово не відрізнявся від правопису М. Гатцука фонетичний правопис К. Шейковського (1859), у якому було менше діакритичних знаків, але викорис¬товувалися літери ы, э.

1
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою