Зворотний зв'язок

ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ

Подальше, правда, у сталий у такий спосіб порядок утручається завидюща і загребуща держава. Як дійсно відомо ліберальним економістам, держава, вічно стурбоване пошуком грошей для своїх замірів (тобто на в'язниці, війни, і на прокорм імператора), починає втручатися в грошовий обіг, для початку монополізуя його (тобто привласнюючи собі одноособове право на випуск грошей), а потім починаючи з ним хитрити, псуючи монету, випускаючи незабезпечені папірці, і так далі.

Найважливішим етапом цього закабаління є оголошення монополії на випуск грошей. Ліберали розглядають таку просто як ще одну монополію, довільно встановлену державою для поправлення кишені - на зразок мідної, соляної або горілочної монополії. Просто “влади” у черговий разом намагаються відібрати “собі на користь” великі прибутки, одержувані від який-небудь простий і прибуткової торгівлі. У випадку золотих монет промова може йти про банальну “товарної монополії”. Виготовлення визначених золотих і срібних виробів (“монет”) стає ексклюзивним правом держави.Проте, золоті і срібні монети - це тільки перший етап одержання державою контролю над грошима. Далі вводяться грошові сурогати - “паперові гроші”. Їх теж винайшло не державу: це прямі нащадки банківських чеків. Банкноти, спочатку нібито забезпечені “золотими резервами” (а потім узагалі нічим не забезпечувані), уводяться, як правило, насильницьким шляхом, через “не хочу”: держава буквально змушує і зобов'язує нещасливих громадян приймати папір за гроші. Громадяни стогнуть і крекчуть, але скоряються. Після чого ми одержуємо “сучасну державу” - із незабезпеченими емісіями, із періодичними сплесками інфляції, з економічними кризами й іншими принадностями держкапіталізма…

Тім не менше вся ця ефектна картина (назвемо її “теорією введеної держмонополії”), незважаючи на майже гіпнотичну її переконливість, зовсім не так вже і явна. Як-от: вона виходить того, що держава, як тать у ночі, приходить на ринок потім, коли там уже “пройшли процеси” створення грошей із ліквідних товарів.

Проте, давайте уявимо собі реальний, а не “умовно-гіпотетичний” ринок. Тобто місце, де зібрався люд, що купує і купівлю діющий. От до баби з кошиком яєць підходить мужик із шматочком срібла, вони змовляються про ціну… після чого мужик бере кошик, дивиться нагло і спокійно іде, не заплативши. Баба, природно, запекло репетує і махає руками, усе кидаються ловити злодія…

Стіп. Чому, власне, кидаються, і хто кидається? Звичайно, існує якийсь солідарність торговців, що ненавидять базарних злодіїв як клас. Проте, кинути свої товари теж страшно: вмить потягнуть. Але на такий випадок на базарі є стражники, що і доглянуть, якщо що, і допоможуть впіймати і скрутити підлотника. Зрозуміло, стражу припадає підгодовувати, але воно того коштує…

То і виникає горезвісна “роль держави”. У дикому полі, де немає закону ні божого ні людського, ніякий ринок неможливий. Для того, щоб мирно торгувати, необхідний який-небудь порядок, хоча б самий примітивний, на рівні “тримай злодія”. Цей порядок і забезпечує держава. Або щось йому подібне. Тобто воно є невідмінним елементом “ринкових відносин”.

Можна заперечити, що з цим, звичайно, ніхто і не сперечається, але при чому отут гроші і теорія держмонополії?

А при тому, що введення в гру держави різко змінює наші уявлення про походження грошей.

Побудуємо і ми “гіпотетичну модель”. Уявимо собі державу, у якому гроші не “забезпечені” узагалі нічим, і все це знають. Визнає це і держава, що випускає ці гроші. Це просто папірці. Далі, держава не змушує громадян користуватися для взаємних розрахунком винятково цими папірцями. Єдине що: ці папірці важко підробити, а за спроби “намалювати” такі ж папірці держава жорстоко карає. І усе. І нічого крім.

Припустимо далі, що в цій державі функціонує вкрай примітивна податкова система - як-от, подушний податок. Кожний повнолітній громадянин даної держави зобов'язана під кінець року віддати митарю (або, як це зараз називають, “податковому інспектору”) якийсь суму грошей, а якщо він цього не робить, держава віднімає в нього все майно, через брак же такого - саджає в боргову яму.

Питання: чи будуть подібні гроші володіти якійсь цінністю? Очевидно, і. Кожному громадянину даної держави під кінець року гостро знадобляться ці папірці, щоб не позбавитися того, що в нього є. Відповідно, йому оведеться прикласти якісь зусилля, щоб їх одержати. Оскільки ці папірці випускає держава, йому оведеться або якимось уявою добути їх у самого ж держави, або в інших людей, що вже мають ці папірці. Для цього йому оведеться розплатитися за них своїм майном, працею, або якимись послугами. Зрозуміло, якщо хтось захоче одержати шукані папірці в нього самого, він теж навряд чи віддасть їх просто так. Тобто - у цих папірців, надається, їсти цілком реальна цінність.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат