Зворотний зв'язок

Україна і світ у період індустріального розвитку: особливості соціально-економічного життя

Активніше формувався торговий прошарок буржуазії. Чисельність купців протягом 1816-1859 рр. збільшилась з 18,2 тис. до 104 тис. чоловік. Зростали суми зосереджених в їх руках капіталів. Ці гроші купці починали вкладати у промисловість, яка вабила їх чималими прибутками. Таким шляхом відбувалося формування торгово-промислового прошарку буржуазії.

Політичне місце у промисловому розвитку України посідали російські купецькі капітали; з'являються в цей час і перші капіталісти - іноземці.

Чимало підприємців капіталістичного типу виходило із демократичного середовища, зокрема селянства. Майнове розшарування, яке спостерігалося у XVIII ст., в період дальшого розвитку товарно-грошових відносин поглиблюється, набуваючи класової диференціації. Серед селянства виділяються: заможна верхівка - сільська і торгово-промислова буржуазія; середня група, яка була досить чисельною; малоземельні та безземельні виробники, які складали армію найманої робочої сили.

Так складалася українська буржуазія, що формувалася з середовища купецтва, капіталізованих поміщиків, міщан, заможних селян. Вона ставала все активнішою суспільною силою.

На початку XIX ст. в містах України з'являється нова суспільна група. Вона стояла поза міськими станами. Офіційні акти називали людей цієї групи "робочие люди" та зазначали їх соціальні ознаки: 1) відсутність власного дому; 2) відсутність постійного місця проживання; 3) джерело існування - праця по найму. Це паупери, вільнонаймані робітники. У 1828 р. вони складали 25% загальної кількості робітників, а у 1861 р. - 75%.У першій половині XIX ст. цей прошарок багато в чому поповнюється за рахунок державних селян. За законом 1834 р. в наймані робітники зараховувалися ті державні селяни, які при переході з селянського стану не отримали згоди міського товариства на приєднання до міщанства міста чи не змогли представити поручительства шести благонадійних хазяїв і сплатити подушний податок раз в рік. Таким чином вони опинялися серед мешканців міста, але поза їхніми становими групами та організаціями.

Кадри вільнонайманих робітників поповнювалися за рахунок міського населення. Лише в ремісничих майстернях у 1858 р. на Україні налічувалося 24869 робітників і 15935 учнів. Кадри робітників створювалися і шляхом позаекономічного примусу: такими були кріпосні селяни, що працювали на поміщицьких підприємствах, приписані до казенних підприємств селяни тощо. Поміщики перетворювали в робітників найбільш розорену частину селян, бездомних, сиріт.

Швидке розорення селян створювало надлишок робочої сили, яка знаходила собі застосування у господарствах заможних селян, капіталізованих поміщиків чи у промислових закладах. Люди тисячами рухалися в пошуках заробітку на Південь України, в область Війська Донського, де в цей час постійно відчувалася потреба в робочих руках. Особливо велике число заробітчан давали губернії Лівобережжя - район зосередження державних селян, серед яких процес розшарування проходив досить активно. Наприкінці 50-х років звідси повітові казначейства щорічно видавали відхідникам до 200 тис. паспортів. Цю найману силу поглинало переважно сільське господарство: отже, йшов процес формування загону сільськогосподарських робітників.

Формування промислового і сільськогосподарського пролетаріату України відбувалося також за рахунок зайшлих, особливо російських, селян та ремісників. Отже, так само як і буржуазія, робітничий клас України був багатонаціональним.

В досліджуваний період завершується юридичне закріпачення селян України (укази від 1800, 1804, 1808,1828 рр.). Кріпаки складали 3 млн. осіб - приблизно 50% усієї кількості селян (у 1857 р.). Основним обов'язком кріпаків було відбування панщини. У першій чверті XIX ст. на панщині знаходилося 99,3% кріпосних селян Лівобережжя і степової частини України та 97,4% селян Правобережжя. В різних місцевостях розміри панщини були неоднакові, але по всій Україні вони зростали і часто доходили до шести днів на тиждень. Інша особливість даного періоду в становищі кріпаків — переведення їх на місячину. Товаризуючи своє господарство, поміщики віднімали у селян землю і надавали їм місячне утримання. У 40-х роках XIX ст. загальна кількість місячників по Україні складала до 25% усіх кріпаків.

Слід враховувати, що хоча юридичний стан кріпаків був однаковий, але за майновим становищем вони відрізнялись. Розвиток товарно-грошових відносин поглиблював диференціацію поміж кріпаків. Сформувалася заможна верхівка, так звана сільська буржуазія. Відомі українські капіталісти Ях-ненко та Семирненки вийшли якраз із цієї групи.

Державні селяни складали другу верству українського селянства. У 1857 р. їх налічувалося 5,2 млн. Найбільше державних селян проживало на Лівобережжі — 50%, на Правобережжі — 13%, решта на півдні України - 37% . Основною формою їх залежності були грошова рента та податки державі, розмір яких постійно зростав.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат