Зворотний зв'язок

Вчення про державу і право представників лібералізму в Англії:І.Бентама, Дж.Мілля і інших так званих утилітаристів

Основу політичної філософії Мілля становлять способи: забезпечення блага індивіда та блага всього суспільства; ролі та меж влади держави; обсягу авто-номії особистості. Він звинувачував сучасні йому політичні інституції в тому, що вони пригноблюють вільний розвиток індивіда, і ставив у центр своєї філософії історії та соціальної філософії поняття сво¬боди і прогресу. Вчений гадав, що свобода є постійним джерелом прогресу, оскільки завдяки їй може бути стільки незалежних центрів прогресу, скільки й особистостей. Свобода, за Міллем, — це насамперед свобода особистості, індивіда. Особливу увагу він звертав на свободу висловлювання, логічно доводячи, що для прогресивного розвитку суспіль¬ства необхідна боротьба думок, а отже, корисними є не тільки правильні, а й хибні думки. Істина, на думку мислителя, безконечна та багатогранна, різні її грані доповнюють одна одну. Він глибоко вірив у природність і необхідність плюралізму думок і полі¬тичних позицій.

Слід зазначити, що Мілль був першим лібераль¬ним мислителем, який, проаналізувавши стан того¬часного суспільства, чітко визначив ті проблеми, зокрема соціальні, що в ньому існували. Він писав: "Суттєвою умовою суспільного життя є взаємне визнання інтересів. Увесь рух суспільства постійно прямує до такого стану, коли, врешті, для кожного індивіда стане просто неможливим мати які-небудь стосунки з кимось із подібних до себе інакше як за умови абсолютної рівності. З розвитком суспільства і покріпленням суспільних зв'язків безпосередня сила досвіду та особистий інтерес кожного індивіда спонукають співвідносити власні вчинки з інтере¬сами інших; індивідуальні прагнення дедалі більше ототожнюються з загальним благом або, принаймні, силою самого досвіду потрапляють у щораз більшу залежність од вимог загального блага... З кожним кроком завдяки політичному прогресові усуваються причини, якими зумовлюється протилежність інте¬ресів, ліквідовується та нерівність між індивідами або класами індивідів, ті легальні привілеї, які ще й досі дають підставу не визнавати інтересів значної частини людства".Мілль був переконаний у неминучості зростання соціальної солідарності й рівності та можливості мирними засобами усунути вади тогочасного суспільства. Шлях до цього, на його думку, лежав через удосконалення формальних політичних інсти¬тутів. Він підкреслював актуальність ідеалів консти¬туціоналізму та важливість установлення меж влади держави стосовно індивіда. Вчений підкреслював: "Воля народу, насправді, є не що інше, як воля найчисленнішої чи найдіяльнішої частини народу, тобто воля більшості або тих, хто здатний примусити визнавати себе за більшість, а отже, народна влада може прагнути пригнічувати частину народу, і тому проти її зловживань також необхідні заходи, як і проти зловживань будь-якої іншої влади. Отож, обмеження державної влади над індивідом не втра¬чає свого значення і в тому разі, коли наділені вла¬дою відповідальні перед народом, тобто перед більшістю народу". Водночас Мілль, як і Токвіль, підкреслював загрозу "тиранії більшості" для інди¬віда. "Не досить мати охорону тільки від державної тиранії, — писав він, — а необхідно мати охорону і від тиранії пануючої в суспільстві думки або по¬чуття, від властивого суспільству тяжіння, хоч і не кримінальними заходами, силоміць накидати свої ідеї та свої правила тим індивідам, які з ним розхо¬дяться у своїх поняттях... Є межа, поза якою гро¬мадська думка не може законно втручатися в інди¬відуальну незалежність; слід установити цю межу, слід охороняти її від порушень — це так само необхідно, як необхідна охорона від політичного дес¬потизму". "Усе, що знищує індивідуальність, є дес¬потизм", — підкреслював Мілль. І духовно-мораль¬ний деспотизм, що нерідко практикується більшістю суспільства, може бути значно жорстокішим, аніж деспотизм державний. Це твердження мислителя було, власне, першою реакцією на "масову демокра¬тію" з її нівеляцією індивідуальності.

Значну увагу в концепції Мілля приділено правам людини. Для обґрунтування прав людини стосовно держави й суспільства вчений "не запозичував дока¬зів з ідеї абстрактного права", а виходив, відповідно до утилітаристської традиції, з принципу користі — як індивіда, так і суспільства. З цього ж принципу він виходив, обґрунтовуючи й соціальні обов'язки, за-значаючи, що "договірна гіпотеза, придумана для пояснення соціальних обов'язків абсолютно не¬потрібна". Мілль розглядав права людини, по-перше, як сферу, вільну від втручання держави, а, по-друге, прагнув максимально звузити коло випадків, коли втручання держави й суспільства у справи індивіда є допустимим. Головний принцип ставлення суспіль¬ства й держави до індивіда має полягати в тому, що люди індивідуально чи колективно можуть спра¬ведливо втручатися в дії індивіда тільки заради са¬мозбереження, і кожен член цивілізованого суспіль¬ства може бути справедливо підданий якомусь примусові лише в тому разі, коли це необхідно для попередження з його боку шкідливих дій відносно інших людей. Особисте ж благо самого індивіда — фізичне або моральне — не є достатньою підставою длябудь-якого втручання в його дії. Індивідуальна свобода, на думку Мілля, означає абсолютну незалежність людини у сфері тих дій, які безпосе¬редньо торкаються тільки її самої; вона означає, що людина може бути в межах цієї сфери сама собі гос¬подарем і діяти в ній за власним розсудом. Як аспекти індивідуальної свободи вчений вирізняв, зокрема: свободу думки й переконання, виражені зовні; свободу діяти спільно з іншими людьми; сво¬боду вибору і досягнення життєвих цілей та само¬стійне влаштування власного життя. Усі ці та пов'я¬зані з ними свободи є конче потрібними для розвитку і самореалізації індивіда, і водночас вони є надійною охороною від посягання на автономію індивіда. Мілль писав: "Сфера індивідуальної свободи — це те, що безпосередньо стосується самого індивіда. Не є вільним те суспільство, хоч би якою була його форма правління, де індивід не має свободи думки і слова, свободи жити як хоче, свободи асоціацій". Під кутом зору такого розуміння свободи мислитель відповідно розглядав і питання про обсяг і зміст функцій дер¬жави. Він уважав, що загальний принцип діяльності держави полягає в тому, що держава не повинна заважати вільній діяльності індивідів та їхніх асо¬ціацій; навпаки, вона має сприяти їм у цій діяль¬ності, робити все, щоб розвивати в суспільстві дух самостійності та підприємництва. Проте Мілль не обмежував сферу діяльності держави гарантуванням безпеки і правопорядку. Виступаючи за невтручання держави у сферу індивідуального життя особи, вія називав і низку винятків, себто ті сфери, що їх дер¬жава може й повинна регулювати. Це: захист пси-хічно хворих і дітей; гарантія договорів; державний контроль за діяльністю; регулювання трудових відносин, зокрема робочого часу в усій країні; дер¬жавна соціальна допомога, поряд із системою приватного благодійництва; державна організація заходів, вигідних для всього суспільства, якщо це не під силу приватній ініціативі, зокрема організація наукових досліджень. Свобода індивіда, приватної особи е первинною стосовно політичних структур та їхнього функціонування. Це ставить державу в залежність од волі та вміння людей створювати й налагоджувати нормальне людське співжиття. З огляду на це він відкидав ранньоліберальний погляд на державу як на природне зло, від якого більшою чи меншою мірою потерпає суспільство. Мілль писав: "Врешті-решт, держава завжди буває не краща і не гірша, ніж індивіди, які її складають". Державність є такою, яким є суспільство в цілому, і тому насамперед воно відповідає за її стан. Головна умова існування гідної держави — самовдосконален¬ня народу, високі якості людей, членів того суспіль¬ства, для якого призначена ця держава.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат