Зворотний зв'язок

Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини

Центральний апарат у Німеччині в Х – ХІІ ст. зберігав у собі риси двірцево - вотчинної системи управління, яка була притаманна епосі

Каролінгів   ). Імператор, який обирався феодалами, постійно роз’їжджав по імперії, підтримуючи свою владу в різних її частинах. Вищі слуги палацу (канцлер, маршал) виконували важливіші функції держави. Їх посади поступово ставали спадковими. На початку ХІ ст. було створено королівську раду, яка розглядала найважливіші державні справи. Рішення, по яких часто приймались на спільних з’їздах феодалів.

З ХІІ ст. починається поступовий процес розкладу системи королівської адміністрації на місцях. Попередні королівські чиновники – графи – перетворюються в спадкових лендликів. Вони створюють особистий

апарат управління своїм майном, захищений привілеями та імунітетами від

вмішування центральної влади.

Таким чином, починаючи з ХІІ ст. діяльність центрального та місцевого апарату Німеччини все менше залежала від волі та бажання імператора та все більш визначалася політичними інтересами та привілеями князів.

Особливий апарат був створений для управління Італією. Його очолював канцлер, який являвся одним із вищих духовних князів Німеччини. Крім цього існували імператорські посланці з адміністративними та воєнними повноваженнями, пфальцграфи – завідуючі імператорським майном, префекти міст. Військові сили імперії поділялись на імперські та князівські. Королівське військо складалось з військових контингентів, яке складалося з васалів короля, хоча імператор раніше міг опиратися на міністеріалів, які управляли його володінням, і були зобов’язані служити імператору. Число воїнів, які були зобов’язані служити, встановлювалось імператором, але умови участі і військових походах визначались феодальним звичаєм та рішенням феодальних з’їздів. Верховним головнокомандуючим був імператор. Командування контингентами доручалось князям, які виконували їх через графів і сотників. До ХІІ ст. у випадку нападу на державу у військо могли призиватись селяни.

Судова система Німеччини була успадкована від королівської монархії. В міру виникнення княжого управління судова влада імператора поступово обмежувалась на користь світських та духових князів, а судова система набувала більш складного та багатоступеневого характеру. Феодали, які спочатку мали право судити тільки своїх кріпаків, розширили свою юрисдикцію на все населення, яке проживало на їх землях. Для вільних існували станові суди, які діяли по принципу “рівних суддів”: княжі, графські, шеффінські.В залежних містах суд знаходився в руках представника сеньйора, а у звільнених виникали міські суди, які діяли на основі норм міського права. Свої суди мали також церкви   ).

2.2. Особливості станової структури.Розвиток феодалізму проходив у різних німецьких герцогствах досить нерівномірно. Вкорінені пережитки родоплемінного устрою збереглися, наприклад, в Саксонії, яка надзвичайно охороняла свою автономію, старовинні племінні звичаї населення.

В ХІ – ХІІ ст. в Німеччині сформувались основні класи – стани феодального суспільства. Багаточленні війни мали сприятливий характер для утворення воєнно-рицарського стану. Його верхівка складалась з різнорідних елементів родової та служилої аристократії. До першої належали герцоги, племені князі, які перетворилися в великих землевласників. Аристократія складалась в основному з осіб графського рангу., яка сконцентрувала в своїх руках важливі світські та церковні посади в адміністративних округах (графствах). Великими землевласниками стали також фогти – королівські чиновники, які виконували судові функції в церковних вотчинах. В міру феодалізації Німеччини в період ХІ – ХІІ ст. ці вищі прошарки поступово консолідуються, утворюючи потужний союз сепаративних сил, вже не зацікавлених в сильній центральній владі. Поступово проходить їх злиття в стани територіальних князів. До цього стану також увійшли церковні магнати – “князі церкви”. Остаточно дані стани оформляються в середині ХІІІ ст.

Середнє та мале рицарство утворилось не тільки з малопоміщицьких дворян, але й з верхівки вільного селянства. Після військової реформи Генріха І (919 – 936) будь-який вільний селянин, який вмів воювати на коні, зараховувався до військового стану  ). В число рицарів зараховувались також міністеріали, які виділились зі слуг короля та феодалів, які виконували деякі адміністративні функції.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат