Зворотний зв'язок

Основні засади техніки ефірного мовлення

Історія телебачення України розпочалася від і у 25 р., коли талановитому фізикові-експериментатору Борисові Грабовському, синові видатного українського поета Павла Грабовського, вдалося зробити першу в колишньому СРСР і в цілому світі телевізійну передачу.Тоді винахід нашого земляка, на жаль, не зміг відіграти вирішальної ролі. Однак і замовчати його не вдалося. Один з істориків і теоретиків телебачення колишнього СРСР О. Юровський, ніби виправдовуючи негативне ставлення до відкриття українського винахідника, писав, що це був труд одинака, а в такій країні, як СРСР, мовляв, мають значення тільки колективні досліди. Насправді ж, крім політичних міркувань, пояснення тут таке: "гелефот" Грабовського був розрахований на електронний спосіб передавання зображення на відстань, а тогочасна нерозвиненість електронної промисловості не давала змоги швидко реалізувати відкриття.

Загалом же у 30-ті роки XX ст. в колишньому СРСР, до якого належала Україна, услід за СІЛА, Англією, Францією, почало розвиватися так зване механічне телебачення (диск Ніпкова), про яке йшлося вище. Зокрема, дослідні передачі механічного телебачення проводили в Одесі. У 1939 р. першу телепередачу Здійснено в Києві. Проте відомий дослідник телебачення України Іван Мащенко у книзі "Телебачення України" назвав й іншу дату, посилаючись на енциклопедичний словник "Українська Радянська Соціалістична Республіка" (Головна редакція Української енциклопедії. К., 1987), де у статті "Телебачення і радіомовлення" повідомлено, що телевізійний передавач у Києві почав працювати 1938 р. Першими Передачами Київського телецентру були концерти майстрів мистецтв, у яких брали участь незабутні М. І. Литвиненко-Вольгемут, І. С. Паторжинський, О. А. Петрусенко та інші відомі артисти. Телебачення сприймалося тоді лише як засіб "транспортування" і "тиражування" (хоча й невеликого через обмежені можливості перегляду) творів інших мистецтв. Аудиторія перших трансляцій складалася з кількох десятків власників телеприймачів у Києві. Перервала освоєння можливостей телебачення війна. Київський телецентр був зруйнований.

У 1949 р. на Хрещатику, 26 розпочалося будівництво нового телецентру. Через два роки було завершено першу чергу Київського телецентру - передавальну станцію з вежею, висота якої сягала понад 190 м. Тривало будівництво апаратно-студійного комплексу. Ще не було павільйонів, тому першими передачами стали два художні кінофільми. А після того, як став до ладу "малий павільйон", з нього 1 травня 1952 р. передано в ефір великий святковий концерт за участю оперних співаків столичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Згодом уведено в дію "великий павільйон" № 1 площею 270 м .У 1951-1952 роках Київ увійшов у першу десятку європейських столиць, де постало електронне телебачення. Над руїнами Хрещатика виріс Київський телецентр, збудований у дуже стислі терміни. Однак телевізори були рідкістю. Спочатку в Києві їх налічувалось 200-220, у 1952 - понад півтори тисячі. А 1953 р. київську телестанцію приймали уже 7 тис. телевізорів - спочатку одноканальних, а згодом -триканальних. Подивитися передачі ходили до сусідів, родичів, друзів.

Отже, більш-менш регулярне мовлення Київської телестудії почалося у 1952 р. Першими дикторами були Новела Серапіонова та Ольга Даниленко. До речі, один із перших дослідників телебачення у колишньому СРСР В. Саппак так писав про побачену на телеекрані О. Даниленко: "Красуня-українка ніби зійшла зі святкового плаката". У лютому 1956 р. кияни побачили перший випуск "Останніх вістей", точніше, почули - диктор читав з екрана усні повідомлення. Лише через три роки, у 1959 р., в інформаційних випусках з'явився зоровий ряд. Передача новин мала назву "Телевізійний кіножурнал".

Поява першої на українському телеекрані аналітичної передачі пов'язана з приходом у студію журналістів - учорашніх газетярів, працівників радіо. Ставало зрозуміло, що телебачення, передусім, є засобом масової інформації, тобто полем діяльності нового розділу журналістики. Подібно до відповідних відділів газет і редакцій радіо, на телебаченні створили галузеві редакції.

У 1956 р. почала діяти друга після Київської - Харківська студія телебачення. Через рік засвітилися голубі екрани в Донецьку й Одесі. У 1957 р. стала до ладу і Львівська телестудія. На 700-му році існування міста Лева тут, на верхів'ї гори Високого Замку, побудовано телевізійну вежу, а трохи нижче - апаратно-студійний комплекс Львівського телебачення. У квартирах кількох десятків львівських сімей 24 грудня 1957 р. уперше засвітився екран телевізора. Цього зимового вечора з ложі місцевого оперного театру звернулася з привітанням до нечисленних глядачів чарівна жінка - перший диктор

Львівського телебачення Стефанія Харчук. З 1958 р. почали працювати телестудії у Дніпропетровську і Луганську, а з 1959 р. - у Сімферополі, Херсоні, Запоріжжі та Миколаєві.

У 1965 р. вперше вийшла в ефір загальноукраїнська (загально¬республіканська) телепрограма, яку підготувала для УТ Харківська телестудія; цим започатковано "виходи" місцевих телестудій на Українське телебачення, хоча провідну роль у ньому й надалі відігравала Київська телестудія.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат