Зворотний зв'язок

Сучасна рецензія, як жанр

Було б невиправдано всю провину за такий стан справ звалювати, як мовиться, лише на рецензентів (де, мовляв, узяти гарних?) та на неви-могливих працівників редакцій. Ні, якщо ми вже ведемо цю розмову, давайте копати глибше. 1 перш за все відзначимо (тут і приховується головний "винуватець") те, що у нас ще недостатньо з'ясована, усвідомлена, спопуляризована вимога часу до жанру рецензії.

Хтось із рецензентів, можливо, й не виходив би на шпальти преси з "розглядами-рекомендаціями". Нерідко він - у цьому я впевнений - здатен на більше. Одначе своєї здібності він не реалізує: така-бо "нор-ма", так він розуміє призначення своєї праці, більше, мовляв, від рецен-зії не вимагається...

Ось і виходить, що, повстаючи проти поверхового рецензування, голо-вний приціл нам треба спрямувати все ж проти цієї "норми". Вигнати її з літературної атмосфери, здолати у свідомості - тоді, напевне, вона зменшиться і на сторінках періодики.

Усі ми нарікаємо, скажімо, з приводу надміру захвалювальних рецензій. Та, власне, це ж і є один з проявів дії все тієї ж "закоренілої" норми. Адже як часом усвідомлює своє завдання рецензент, до того ж аж ніяк не тільки початківець? Він, можна сказати, стає в позу "струнко" перед автором, розцінює "появу кожної нової книжки вже саму по собі як явище", дотримується погляду, згідно з яким - я щойно процитував і ще цитую відомого німецького романіста Г. Канта - "кожну книгу потрібно стільки часу крутити і вертіти, доки не знайдеш у ній що-небудь гарне".

Гарне, звичайно, замовчувати не слід - принцип доброзичливості у рецензентській справі - вкрай важлива заповідь. Але нехай би було усвідомлено дійсно необхідною, загальновизначеною нормою те, що рецензія - це все ж не святкове "піднесення" книги читачеві, не зма-гання у вмінні якомога ліпше "відрекомендувати", що істинна повага до письменника полягає у мірі серйозності розмови про той чи інший його твір. Про делікатність оціночних форм треба, звісно, дбати, але не-обхідно виполювати й критичне лицемірство, яке найчастіше базується на тому, що немало рецензентів надають перевагу не критиці думки, а критиці почуття... до автора, про котрого пишуть. Кого ж хвалимо в такому разі - книгу чи її автора?

Нам треба усіляко акцентувати на поглибленому, найбільш посутньо-му осмисленні самого поняття "рецензія". Рецензія - роздум - ось якість, що має виходити на перший план. Роздум про те, чи збагачує твір (і чим саме?) літературу, про його зв'язки з життям, про творчу ево-люцію письменника, художню і жанрову специфіку, про міру яскравості нового твору на тлі літературного процесу. Якщо вже хвалити, то не-одмінно передбачивш тверезе запитання: чи здатним виявиться твір зацікавити не тільки сьогоднішнього, але й завтрашнього читача, чи володіє він потрібними живильними ресурсами? Якщо заперечувати, то обов'язково з метою видобування уроків, важливих для широкого літера-турного процесу.

Цього роду рецензії-роздуми у нас, звичайно, з'являються, до того ж у немалій кількості, і тут можна було б назвати більш або менш відомі імена. Лихо, одначе, полягає у тому, що поряд з високим, справжнім зразком жанру вперто зберігає свою живучість і та пресловута невибаг-лива "норма", про яку веду мову. В підсумку переважає те, що вагою вирізняється, та чи станемо недооцінювати небезпеку "рекомендувального" рецензування? Воно небезпечне вже хоча б тому, що "норма", як відомо, засвоюється швидше, аніж зразок істинної творчості, що, отже, має вона свого роду "заразливі" властивості. З точ-ки зору перспектив розвитку жанру, наша терпимість до описово-рекомендаційної рецензії створює свого роду зачароване коло, вирватися з якого не так просто.Я навіть сказав би, що для зміцнення свого авторитету нинішня рецензія мусить "працювати" на межі можливостей цього жанру. До того часу, доки основне призначення рецензії буде зводитися до вистав-лення оцінки за той або інший твір, розраховувати на істинну повагу їй не доводиться. Рецензія оцінювати мусить, та нехай би ця здатність рецензента була невід'ємною від його вміння збудити думку, порушити важливу проблему в ході аналізу твору, висловити не тільки судження, й роздум.

Усталеним є пов'язувати ці якості переважно зі статтею проблемного характеру. Але я не думаю, що вони (і в цьому переконує досвід великих критиків різних часів) протипоказані жанрові, про який мовиться. Не-хай це поривання жанру до максимального використання своїх можли-востей дістане якесь "негласне" визначення - скажімо, рецензія-стаття. Суть справи не в цьому - в тому, що рецензія повинна пориватися до виходу з тісних рямців констатації та опису позверхніх прикмет твору (полишмо це для анотації), має ставати не тільки диктованою тим або іншим письменницьким текстом, але і самостійною думкою автора. (До речі, незважаючи на невзаконеність терміну, більшість найцікавіших виступів з приводу нових книжок якраз і варто б зараховувати до рецензій-статей). У посиленні мислительної місткості публікацій жанру, про який мова, і вбачається мені найважливіша запорука його зміцнення та оновлення.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат