Зворотний зв'язок

Синтаксис тексту

Розкриття закономірностей системно-структурної організації тексту великою мірою залежить від того, наскільки чіткими, визначеними є наші знання про поняття та засоби, що стосуються системного аналізу. Зокрема, необхідним є уточення самих понять "система" і "структура", їхньої взаємозв'язаності та співвіднесеності. Так, важливо розглядати систему не лише як складний утвір із взаємозв'язаних елементів, а й як зумовлений у своєму існуванні набір певних функцій. Система - це не просто сукупність, взаємодія елементів, а й сукупність, взаємодія їхніх функцій. Упорядкованість системи забезпечується конструктивним принципом її організації принципом єдності загального й окремого. Це розуміння надзвичайно важливе й для осмислення структури, що являє собою сутнісну будову системи. Так, можливості вивчення структурних компонентів пов'язані з усвідомленням загальної функціонально-змістової характеристики тексту. До числа системних явищ належить співвіднесеність, взаємозумовленість змісту елементів і загального змісту, функцій елементів і загальної функції; співвіднесеність змісту елементів і його функції, а також змісту цілого та його функції; співвідносність змісту та функцій одних елементів і змісту та функції інших елементів у їхній сукупності, зумовленості змістом і функцією цілого. До кола системних відношень залучається також співвіднесеність змісту й форми, бо форма є матеріальним утіленням структурної єдності, її окремих елементів, функція визначає зміст, а зміст знаходить вираження у формі. Співвіднесеність загального й окремого, окремого й загального робить правомірним дослідницький підхід у вивченні системно-структурних явищ як у напрямі за рівнями знизу вгору, так і згори вниз. Ці напрями можуть бути об'єднані, якщо необхідно з'ясувати взаємодію рівнів (під рівнем ми мислимо в даному випадку ступінь системного розвитку, до якого належать однотипні з точки зору функціонально-змістової єдності мовні побудови). Системність охоплює всі сторони функціонування складного утвору і, природно, поширюється на інші твори, що входять до його складу, адже, будучи окремими відносно загального, вони володіють значущістю загального відносно окремих елементів, що складають його, й т.д. Тобто кожний рівень мовних побудов, які входять до складної системи, по-своєму системний і також має бути розглянутий на відповідній, системній основі.

Для дослідження текстових побудов було використано переважно газетно-публіцистичні зразки, а також матеріали інших засобів масової інформації.

З'ясування цих характерних системних закономірностей значно впорядковує дослідження тексту як складного, багаторівневого утвору, допомагає чіткіше визначити той чи інший ступінь його розвитку Іа аналізу й характер просування від простішого до складнішого утвору.

Здійснення аналізу текстів на ґрунті їхньої системності передбачає врахування притаманних їм спільних рис функціонування, тематичної орієнтації, комунікативної визначеності. Чим послідовніше здійснюється добір текстів за цими ознаками, тим більшої типологічної вагомості набувають отримані спостереження. Та з цих міркувань постає уявлення про найзагальніші риси тексту як певної мовно-логічної, літературної структури, і, звичайно, найбільшою близкістю характеризуються тексти, споріднені єдиним стильовим, жанровим підпорядкуванням.

РЕЧЕННЯ І ТЕКСТ

Аспект співвіднесеності категорій речення й тексту розглядається в сучасних дослідженнях як найреальншшй предмет наукового пізнання, що веде до розкриття природи текстових утворів. Як зазначають дослідники, без речень неможливий ніякий текст, вони є тими обов'язковими компонентами, з яких складається його загальний комунікативний зміст, І самі вони не можуть бути справді зрозумілі поза текстом.Поширені погляди на статус речення нерідко бувають діаметрально протилежними. З одного боку, й далі побутує уявлення про речення як про найвищу синтаксичну одиницю, з іншого - воно розглядається як елемент для побудови складних одиниць - надфразних єдностей, складних синтаксичних цілих, абзаців, логем і т.д. Цьому великою мірою сприяли праці Л.А.Булаховського. М.С.Поспєлова, Г.Я.Солганика. Г.О.Золотової. І.Р.Гальперіна, О. О.Нечаєвої, В. В.Одинцова, Л. М.Лосєвої та ін.

Існування складніших, ніж речення, побудов підтверджується їхньою логіко-змістовою єдністю, виокремленістю в тексті, наявністю синтаксичних зв'язків, що цементують об'єднання окремих речень (фраз), виявом деяких відношень, властивих структурі цілого. Розкриття природи складних синтаксичних побудов дає змогу наблизитися до розуміння закономірностей будови тексту. Тому так важливо з усією можливою точністю й чіткістю простежити формування складних текстових побудов шляхом сполучення речень. Дуже виразна в цьому плані думка В.Сланського: "Речення є найпростішою конкретною формою мовлення - своєрідною клітинкою, з якої розвиваються, а отже, й можуть бути з'ясовані й усі інші елементи та форми останнього”[3]. За системно-структурного підходу до вивчення складних мовних утворів можливість опису їхньої цілісної єдності досягається знанням про складові елементи, а також про зв'язки та відношення між ними.

У практиці дослідження складових синтаксичних побудов основна увага приділялася засобам і видам міжфразового зв'язку. Таким чином, як елемент за цього підходу виступила синтаксична побудова, що містилася в кожній окремій фразі. Мислилося, що ця побудова і є реченням, і міжфразовий зв'язок на цій основі поціновувався як зв'язок речень... Таке зближення фрази та речення випливало з того, що одне з трактувань поняття "фраза" має немало точок зіткнення з осмисленням поняття "речення". Так, дуже поширеним є поняття про те, що фраза - це "найменша самостійна одиниця мови, актуалізована одиниця спілкування"[4]. Це по суті найменше окреме висловлювання. Речення - також найменша одиниця з точки зору смислової та співвіднесеної з нею структурно-синтаксичної, і йому притаманний комунікативний аспект. Але якщо речення виділяється передусім як елементарна смислова єдність і відповідно - синтаксична єдність (у формуванні якої беруть участь інтонація й пунктуаційні засоби), то фраза (ми беремо один із аспектів її осмислення) вичленовується як найменша комунікативне значуща одиниця з точки зору мовленнєвої протяжності, неперервності мовлення - звукового чи писемного; природно, будучи відтинком мовлення, вона має на цій основі й змістові, й синтаксичні властивості. Можливе також і поєднання речення з фразою, втім воно не обов'язкове.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат