Зворотний зв'язок

Три голодомори в Україні: 1921-23, 1932-33, 1946-47рр.

(ЦДАГОУ: Ф.1. — Оп.б. — Спр.29. — Арк.48).

Коли ж у травні зробили підрахунки, то виявилося: до нового врожаю не встигає по лінії державного постачання 1600000 пудів (Там же: Арк. 85 зв.).

У чому ж тоді полягає турбота КП(б)У за свій народ?

А про яку соціальну справедливість можна говорити, коли Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює спеціальне рішення про забезпечення пайками комуністів у голодуючих губерніях? І кошти для цього виділяються з державного бюджету, в який уже оприходувано й цінності з пограбованих церков за підказкою з ЦК. А як виживати не комуністам у голодуючих губерніях?

І зрештою, про яку рівноправність членів компартії може йтися, якщо в голодні часи її керівники організовують для себе санаторії в Німеччині?

Документи змушують думати. Їхні сухі рядки волають до нас про трагедію українського народу в XX столітті.

 

Документи (...)

 

Голод 1932 — 1933 років

 

Цю трагедію для України можна було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари.

За підрахунками радянських економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачувати гроші на розвиток індустрії, головним чином у Росії, українське

селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер мусів віддавати за те ж 4-5 пудів хліба. (Тризуб. — 1929. 4.18. — С.4.)

Швейцарська "Journal de Geneve" (23.02.1929 p. 4.55) ось таким чином коментувала подорожні нотатки американського фермера Тома Кампбела, який знайомився з проблемами хліборобства в СРСР. "Поки українець бачить, що він працює "pour Ie гоі de Prusse", хазяїна з Кремля, поки лишки, що він продукує, конфіскуються або купуються по такій ціні, що. не оправдовує зайве зусилля, поки навіть успіхові, що він мас, заздрять, поки придбання худоби для роботи автоматично його ставить в класу т.зв. "куркулів", — звичайно, він не йтиме до розвитку продукції, ніщо його до цього не підштовхує, навпаки, це все підрізує йому всі можливості".

Але зробіть селянина вільним, дайте йому легкий режим... капіталістичний, коли клієнт згодний платити за те, що він братиме, коли продавець має право поставити свою ціну, і ви побачите велику зміну. Тоді більше не буде виключно лихого підсоння, дефіцитного врожаю, голоду. Елеватори Одеси наповняться знову, і українське зерно знов попливе через протоки до Європи, так, як предрікає Кампбел. І в Женеві робітник купуватиме кіло хліба за 25 чи ЗО сантимів, як і перед війною, бо з цікавими, в докладах Канади й Сполучених Штатів, з спекулятивними цінами, що їх диктують великі американські хлібні "poolsin", зіткнуться помірковані ціни, що їх запропонує селянин із Східної Європи, який буде радий продати із заробком, що його так довго йому відіймали". (Цитата за: Тризуб.- 1922 p.- 4.12. — C.I 8).

Але комуністична влада не збиралася робити українського селянина вільним. Вона навіть у неврожайний 1928 рік змусила його продати перед жнивами торішні запаси за державними цінами, що прирікало наших хліборобів на голод. Але факт його Уряд УСРР визнав лише в листопаді, повідомляючи, що в Україні є 76 неврожайних районів з 732.000 селянських господарств (Пролетарська правда. — 1928. — 13 лист.).Про становище українських селян після неврожаю 1928 року засвідчує і лист із Ставропілля, опублікований у "Тризубі" 1929 p. — 4.16-17), "Херсонських людей наїхало сюди до нас гибель, тут їмують багато коней, а то й так з семействами наїхали та зімуються тут. Котрий явиця сюди, то просто непохожий на чоловіка, а на якесь опудало. Росказують про своє життя, що така біда, що хоч живими закопуйся в землю; в кого була яка коняка, повозка, молотилка, упраж, килими, рядна все сюди до нас повивозили на продаж. Суша в Херсонські, Катеринославські та Тавричеські г.г. була така, що через пилюгу й світа не видко. Хліб зовсім не вродив, а здирства безперестані. У нас буцім вродилось, але все одно не стане, бо щодня їздять по хатах наші хлібозаготовителі — і дай, дай хоч трісни та дай; молоти не дозволяють, а мелене — висівати, "їж, мужло прокляте, з висівками". Оце недавно один дядько висказався на проти цього, то його зараз заарештовано, а він сказав їм: судіть


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат