Зворотний зв'язок

Вказівна частка ге ‘ось’ у західнополіських говірках

Частки, уживані в українських говорах, – це лексично і структурно специфічна група слів, які характеризуються багатьма архаїчними ознаками, але мають переважно затемнену етимологію. Деякі з цих часток, що виявлені і в західнополіському говорі, мають відповідники в інших слов’янських діалектах і відповідно етимологічно можуть бути трактовані як континуанти праслов’янських часток, які внаслідок своєї лексичної незалежності та невідмінюваності збереглися у давній, первісній формі.

Так, у говірках Пінського району Брестської області Білорусі, які становлять північно-східну окраїну західнополіського діалекту, вживана як лексично незалежна одиниця із вказівним значенням частка ге ‘ось’, ‘оце’, ‘он’, пор.: ге шчо йе на стáрос’ц’ дождáласа (Невель Пн); ге необ’íлни чолов’íк, нездóл’ни обóлити (Жидче Пн); озм’íте ге стóлок ди с’адáйте (Мала Вулька Пн); шчо ге за товáр хóд’ат? (Містковичі Пн); ге йіж товканúцу (Жидче Пн); ге пришлá жонóчина, де мн’íйе роскáзвивати (Хойно Пн). У перехідних українсько-білоруських говірках північної Пінщини частка ге уперше зафіксована наприкінці ХІХ ст. Ю.Карським: шчо ге за л’ýдз’і ? [1,4].

Структурно й функціонально рівнозначні відповідники відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. ге ‘ось’ [2,164], сербсько-хорватське е ‘ось’ [3, 513], пол. діал. е, je ‘ось’ [4,41], болг. е ‘он; ось’ [5,176]. При етимологічному опрацюванні цієї частки на підставі численних фактів сучасних архаїчних слов’янських говорів В.Німчук [6, 466-467], О.Мельничук [7, 210-211], В.Фортунатов [8, 222], В.Слав¬ський [9, 420], Махек [10, 128], а також автори “Етимологічного словника української мови” [11, 487-488], вбачають у ній континуант вказівної частки псл. *е ‘ось; он’, або, що менш імовірно, псл. *(h)е, яка виникла на базі займенника і-є. *е. Суттєвим аргументом на користь імовірності цієї версії стали б факти фіксації вказівного ге ще й в історичних словниках української та інших слов’янських мов. Одначе й відсутність таких фіксацій не ставить під сумнів праслов’янське походження вказівного ге, оскільки, як слушно зауважив В.Німчук, “багато часток праслов’янського походження, вживаних, безсумнівно, в живій мові, давні пам’ятки не відбили” [6, 468].

У говірках Пінщини виявлено також результат семантичного й функціонального розвитку вказівної частки ге, а саме її вживання у прислівниковій функції зі значенням ‘так’: ми однýт’ ге бáйімо (Невель Пн); г’íнчий бáйе ге, г’íнчий ге, кажди по-свóйму (Жидче Пн); ге не мóжн’а казáти на чужúх (Жидче Пн) і т. ін.

У більшості говірок північної діалектної зони західнополіського говору (найактивніше – у берестей¬ських говірках) функціонує структурно тотожний прислівник ге зі значенням ‘уже’, пор.: витé ге вернýлис’а ? (Дивин Кб); ми ге спáти л’аглú (Самари Рт) і т. ін. У такому ж значенні “Дыялектны слоўнік Брэстчыны” фіксує його на Столинщині: ми ге кáшанку рóбім [12, 92]. Щоправда, підстав для ети¬мологічного зіставлення прислівника ге ‘уже’ із вказівним ге немає: форма ге ‘уже’ є, найімовірніше, наслідком модифікації звукової структури (втрати початкового голосного) повнішого варіанта угé ‘уже’, який часто фіксується у берестейських говірках: угé змеркáлосо [2, 237]. Форма ж угé є варіантом (без наслідку першого перехідного пом’якшення) загальновживаного ужé, в якому компонент –же < псл. *žе < *ge (у цих же говірках палаталізація відсутня і в дієслівних формах на зразок кагý, могý, пекý і под.).

У західнополіських говірках частка ге у вказівній функції широко засвідчена у структурі інших утворень. Так, результатом редуплікації вказівного ге є виявлені у говірці с.Пулемець Шацького району вказівна частка і прислівник гéге, éге ‘ось’, ‘ось тут’, пор.: гéге палéмуди розвелúс’а – покусáйат; éге лепéха в нас ростé і ін. Структура прислівника гéге, éге в говірці часто ускладнюється кінцевими, вторинного походження морфемами -л’, -л’а: гéгел’, éгел’, гéгел’а, éгел’а, пор.: гéгел’ йійí хáта; гéгел’а купáлниц’у тúлк’ко застáра палéли і ін. У цих формах, як і в уживаних у цьому ж ареалі прислівниках вкóчил’, вкóчил’а ‘коли’ та втóчил’, втóчил’а ‘тоді’, кінцеві форманти -л’, -л’а зумовлені, ймовірно, аналогією до часових прислівників пóк’іл’, пóк’іл’а ‘поки’, дóк’іл’, дóк’іл’а, ‘доки’, дóт’іл’, дóт’іл’а ‘доти’, ‘досі’ і т. ін.У цій же та інших надсвітязьких і суміжних говірках (с.Піща, Мельники, Залісся, Щц; Збураж, Олтуш, Сушитниця Мл; Жиричі, Тур Рт; Яревище Ст і ін.) зафіксовані вказівна частка і прислівник áге, рідше – агé ‘ось’, ‘ось тут’, пор.: áге лохáн’ка стойíт (Пулемець Шц); áге вóзеро спрúтке (Тур Рт); áге брендзел’íйа ростé (Жиричі Рт). Структурно ці деривати являють собою результат зрощення вказівного ге із, очевидно, ще однією давньою вказівною часткою – а, етимологія якої потребує окремого детального опрацювання. У надсвітязьких говірках (с.Залісся, Пулемець, Піща, Мельники Шц) прислівник áге послужив дерива¬ційною базою для похідних áгел’, áгел’а ‘ось тут’, пор.: áгел’а йе такúй йід’óн чолов’íк (Пулемець Шц); áгел’а чигýн постáвл’у (Залісся Шц).

У структурі вказівної частки та прислівника гéво ‘ось’, ‘ось тут’, які формують невеликий компактний ареал у говірках Любешівського району (с.Цир і Деревок Лб, пор.: гéво твар вúтри; гéво с’éд’те і ін.), вказівна частка ге поєднана із сегментом -во – іншою вказівною часткою, етимологія якої зводиться дослідниками до займенника і-є. *о [11, 37] (у такому випадку варіант во має протезу), або ж, що більш імовірно, до давнього нечленного вказівного займенника середнього роду ово ‘це’ [13, 23]. Функціонально й структурно рівнозначні відповідники до західнополіського гéво відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. гéо ‘ось’ [2, 164], лемків. гев ‘сюди’ [14, 149], надсян. г’еў ‘сюди’, ‘тут’ [15, 22], рос. діал. эво [3, 513] сербське ево ‘ось’ [16, 110], пол. hev, hewaj [4, 66] та ін., що дає підставу реконструювати псл. *evo [10,128].


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат