Зворотний зв'язок

Фонетичні закони мови і правила правопису

Фонетичні закони мови і правила правопису

Можна по-різному підходити до визначення правил правопису. Наприклад, у сучасній англійській мові слова пишуться так, як вони писалися ще в ХІV ? ХV ст., хоч їхня вимова за цей час суттєво змінилася. Отож написання майже кожного слова треба запам'ятовувати - і це створює значні правописні труднощі. У сербській, білоруській мовах, навпаки, слова пишуться так, як вони вимовляються, і через це іноді одне й те саме слово в різних формах набуває дуже відмінного вигляду. Наприклад, сербське слово отац “батько” в родовому відмінку має форму оца, у кличному - оче; білоруське сястра “сестра” в називному множини має форму сёстры, а в родовому множини - сясцёр. У цьому разі виникають труднощі з ототожненням того самого слова в його різних формах.

В українському правописі після багатьох пошуків встановився фонетично-морфологічний принцип написання слів. За цим принципом, з одного боку, враховується сьогоднішнє звучання слова, а з другого - його зовнішній вигляд залишається майже незмінним незалежно від фонетичних відмінностей в різних формах. І все-таки тут переважає фонетичний принцип. Це зобов'язує при укладанні правописних правил максимально враховувати фонетичні закони мови.

Тривалий час український алфавіт був позбавлений букви ґ, незважаючи на те, що звук, позначуваний нею, в українській усній мові існував колись і є сьогодні (ґанок, ґелґотати, ґедзь, ґава, ремиґати, дриґати та ін.). Ігнорування його загрожувало порушити систему приголосних звуків української мови, у якій усі приголосні об'єднуються в групи по чотири: є чотири шиплячі ж, дж, ш, ч, чотири свистячі з, дз с, ц, чотири зубні несвистячі л, н, д, т, було б також чотири губні м, в, б, п, якби не п'ятий запозичений звук ф; так само є чотири задньоротові приголосні ґ, г, к, х. Отже, група задньоротових приголосних без звука ґ стала б винятком у загальній фонетичній структурі мови.

Букву ґ після гострих дискусій було повернуто в український алфавіт 1990 року, але тільки для позначення відповідного звука в небагатьох питомих українських, давно запозичених і зукраїнізованих словах. Тим часом питання про використання букви ґ в іншомовних словах недавнього походження, надто у власних назвах людей, залишилося неврегульованим. Без жодних змін це правило було перенесене і в нині чинний правопис 1993 року видання. Отже, повернення букви ґ в наш алфавіт поки що не можна вважати послідовним і завершеним: деякі видання й далі ігнорують її, а деякі ? вживають її зовсім недоречно. Така невизначеність розхитує як правописні, так і орфоепічні норми української мови.

Виникають проблеми також із використанням букви (і звука) ф. Звук, позначуваний нею, чужий для української мови: він прийшов до нас з іншомовними словами і виявився п'ятим (отже, зайвим) у групі губних приголосних. Тому українська мова закономірно тривалий час не приймала його, передаючи іншими звуками (Хома, Пилип, Марта, квасоля тощо). І хоч він уже прижився в нашій мові, але й тепер є цілком виправдане, зумовлене фонетичним ладом української мови прагнення по можливості звузити обсяг його вживання. Природі української мови більше відповідає звучання (й написання) слів зі звуком т (логаритм, ортографія, ортопедія, пітон, Тадей, Голгота, Гетсиманський ), ніж із звуком ф (логарифм, орфографія, орфопедія, піфон, Фадей, Голгофа, Гефсиманський тощо). Тим часом чинний правопис, посилаючись на традицію (насправді запроваджену верховенством російської мови, у якій звук ф цілком природний: він вписується в систему як парний дзвінкому в), нерідко закріплює звук ф і в тих словах, які свого часу були засвоєні українською мовою із звуком т (міт, ортографія, патос, катедра, Бористен тощо).Закон милозвучності української мови вимагає усунення насамперед збігу голосних, а потім - збігу приголосних. Пишемо й вимовляємо з року в рік, балка в степу, поле й ліс, дощі йдуть, хоч рік у рік, яр у степу, ліс і поле, дощ іде. Зіяння, тобто збіг голосних, у питомих українських словах допустиме лише на межі префікса й кореня: виорати, приозерний, наодинці. В інших позиціях у незапозичених словах зіяння не буває. Цю закономірність мова прагне перенести й на запозичення. Наприклад, латинські слова materia, patiens, ruina в нашу мову запозичено із вставним приголосним звуком й: матерія, пацієнт, руїна; усунено зіяння в запозичених іменах Маркіян, Купріян; нема його в таких словах, як маніяк, парафіяльний; більшість латинських слів із збігом голосних au передано через ав: autor - автор, inauguro - інавгурація. Проте в чинному правописі цього принципу дотримано далеко не завжди, через що маємо чимало слів із невластивими українській мові зіяннями, які можна було б усунути за вже наявними зразками: матеріальний - матеріяльний, геніальний - геніяльний, тріумф - тріюмф, аудиторія - авдиторія, аудієнція - авдієнція тощо. Навіть латинське слово projectus (із звуком й між голосними в мові-джерелі) не зрозуміло чому передано із зіянням: проект, хоч у споріднених із ним словах звук й збережено: суб'єкт, об'єкт ? і отже, логічно воно мало б писатися й звучати: проєкт.

Зіткнення двох голосних можливе лише тоді, коли між ними, цими голосними, є пауза, бо пауза в цьому випадку сприймається як приголосний. У чинному правописі це враховано тільки для випадків, якщо паузу позначено розділовим знаком. А як же бути, коли паузу на письмі не позначено і немає підстав позначати її, як, наприклад, у реченнях: Восени і горобець багатий; Ви утрьох та злякались вовка, а ми усеми та тікали від сови (нар. творчість)? У цих прикладах збіги голосних цілком відповідають законам мови, але не узгоджуються з правилами правопису. У такому разі, очевидно, треба вдосконалювати правила.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат