Художня обробка каменю

Мистецтво різьблення по каменю має на українському ґрунті не менш глибокі традиції, ніж мистецтво різьблення по дереву і кістці. Кам'яним різьбленням прикрашені багато архітектурних пам'ятників Древньої Русі, що мають майже тисячолітню давнину (XI-XIII століття).

З найдавніших часів виготовлялися з каменю великі і малі скульптури, шиферні пряслиці з різьбленим орнаментом, іконки, хрести, усілякі ювелірні вироби.

Особливо пишного розквіту досягло в Україні мистецтво художньої обробки каменю в XVIII - першій половині XIX століття. Цей розквіт був тісно зв'язаний із грандіозним будівництвом, що розгорнулося, у Києві і його околицях, а також великим попитом на табакерки й інші невеликі побутові вироби, що виконувалися з металу, кістки і каменю. Початі в цей час пошуки кольорових порід каменю, придатного для лицювальних робіт, а також дорогоцінних самоцвітів, що йдуть на ювелірні вироби, увінчалися блискучими успіхами.

У XVIII - першій половині XIX століття з каменю робилися великі і малі декоративні вази, стільниці, підношення, скриньки, табакерки, чарки, печатки і т.д.

Колекція цих предметів, що знаходяться в Державному Ермітажу, є гордістю декоративного мистецтва. У їх проектуванні брали участь найвизначніші українські та російські архітектори: А.Вороніхін, К.Россі, А.Рінальді, Ч.Камерон, Д.Кваренгі. Важливу роль у їхньому створенні зіграли майстри-каменерізи, із середовища яких висунулося чимало талановитих винахідників і художників, як, наприклад, мастерові-винахідники Н.Бахарев, И.Сусоров, В.Коковин, внесшие коштовний внесок в удосконалення технології виробництва, Я.Анбаров (син мастерового Екатеринбургской гранувальної фабрики), Я.Коковин (син В.Коковина), Ф.Пономарів (син майстра П.Пономарева), А. Лютин, що закінчили Академію мистецтв і художників, що працювали на Уралу в якості, Г.Налимов, С.Ваганов, И.Патрушев, Н.Яковлев і інші. На Алтаї були відомі імена Ф.Стрижкова, И.Ивачева.

У час Відродження ювеліри ще не вміли по-справжньому обробляти каміння, щоб посилити його блиск та колір. Як правило, камінь лише злегка шліфувався і полірувався, не змінюючи неправильної форми. Для такого каміння робили масивні касти-гнізда, які суттєво приховували камінь. Тому поява перших огранених привізних діамантів була зустріта з великою цікавістю.

На жаль, золотарі руської віри та національності зазнавали значних утисків з боку офіційної влади і поступово з переважної цехової більшості перетворились на виняткову меншість. Це, навіть, привело до зміни їх робочого матеріалу із золота на срібло.

Не зважаючи на це, українське золотарство розвивалося під двома помітними впливами: західним - з Аусбургу, Нюрнбергу та східним - з Туреччини через посередництво Кракова та Любліна. Останній теж знайшов добрий грунт у поєднанні з староруськими мотивами.

У таких золотарських осередках, як Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів вдосконалюються та урізноманітнюються технічні прийоми, що використовуються в межах одного виробу. Поєднується виїмчаста, перетинчаста та живописна емалі, лиття, карбування високим та низьким рельєфом, травлення, глибоке гравірування та філігрань. Прикраси стають меншими у розмірі та легшими. Сережки все частіше носять у проколених вухах, а не на скронях чи вплетеними у волосся. Змінюється форма браслетів. Це вже не широкі пластини на шарнірах (в древній Русі ними підтримували довгі рукави сорочки), а легкий суцільний обруч чи ланцюжок з використанням черні по золоту, діамантів чи перлів. Перстені, пряжки та декоративні гудзики стають популярними серед чоловіків та жінок усіх соціальних верств.

Поруч з цехами золотарів існують майстерні окремих ювелірів. До наших днів дійшли вироби доби Бароко з майстерень І. Равича, М. Юр'євича, П. Волоха, І. Завадовського (царські врата із суцільного срібла та окуття престолу в Києво-Печерській лаврі та для собору св. Софії у Києві).Ця доба також принесла значний інтерес до коштовного каміння. З'явилися майстри з гранування діамантів та кольорового каміння. Це примусило ювелірів звернути увагу на важливість поєднання "заново відкритого" каменю з металом.Вміння розібратися у властивостях і декоративних якостях різних порід каменю, вибрати придатні кам'яні блоки для тих чи інших виробів, визначити площина розпилювання блоків - усе це вимагало художнього смаку і тонкого художнього чуття. Керівники каменерізних виробництв і майстри-каменерізи прекрасно володіли найрізноманітнішими технічними прийомами художньої обробки каменю. До високої технічної і художньої досконалості доведено було виробництво виробів способом флорентійської мозаїки, про що свідчить чудова ермітажна колекція. Поряд з цим російськими майстрами-каменерізами був винайдений і дуже ефективно використаний спосіб російської мозаїки, що дозволяв виконувати мозаїчні роботи на сферичних і циліндричних поверхнях. Це дало можливість облицьовувати вироби й архітектурні деталі (вази, стовпчика і т.д.), виконані з недорогого м'якого каменю, мистецьки підібраними пластинками дорогих і більш красивих порід (яшми, малахіту, агата й інших), значно рідше й у більш дрібних монолітах які зустрічаються в природі.

1
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою