Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму в наукових дослідженнях

Концепцiя Т.Куна найбiльш елементарна, бо вона спирається на протиставлення двох типiв наукових змiн. На протязi певного перiоду "нормальної науки" у наукових домiнує авторитет деякої т嬬¬орiї, або "парадигми": для дослiдникiв обмеженої наукової сфери вона визначає, якi питання можуть бути сформульованi, якi iнтерשּׁ¬ретацiї визнаються науковими, до якої школи вiдноситься конкретне коло вчених. Цей перiод "нормальної науки" переривається радикаль¬¬¬ними трансформацiями - "науковими революцiями", пiд час котрих однi провiднi теорiї замiнюються iншими. Перехiднi процеси мiж "нормальним" та "революцiйним" станом науки розглядаються двома способами: в одних випадках Кун дає фiлософсько-епiстемологiчну iнтерпретацiю, в iнших - соцiологiчну. Використання вiтгенш¬¬¬тейнiвського термiну "парадигма" у Куна є подвiйним: як iнтелект󬬬альна концептуальна схема, котра на протязi певного часу зберiгає iнтелектуальний авторитет i використовується у формi вищої теор嬬¬тичної iнстанцiї, та як прояв влади авторитету, який засвiдчує, що певне коло науковцiв спирається на точку зору конкретної теоретич¬¬¬ної схеми, створеної тiєї чи iншою творчою особистiстю. Творець теорiї, на вiдмiну вiд послiдовникiв, не обмежений схемами мислен¬¬¬ня, вiн має ширше поле свiтогляду, анiж епiгони. Однак, обм嬬¬женiсть послiдовникiв правилами прийнятої мови стає дуже корисним для науки, тому що дозволяє чiтко здiйснювати рацiональнi дiї у дослiдженнях. Але, все ж таки, залишається невирiшеним питання: у чому полягає рацiональнiсть вибору в процесi змiни одних схем мис¬¬¬лення iншими?

Ст.Тулмiн при вирiшеннi даної проблеми дiйшов висновку, що н嬬¬обхiдно вирiзняти "процеси нововведення - можливi способи розвитку вiдповiдної традицiї, запропонованi її прихильниками, i вибi𠬬¬рiшення вчених вибрати деякi з пропонованих нововведень" [2. -с.185]. Таким чином, одиницями модифiкацiї, котрi можна порiвню¬¬¬вати мiж собою i робити висновок про їх рацiональнiсть, визнаються "концептуальнi схеми", якi спiвiснують, стикаються у процесi зас¬¬¬тосування, приймаються науковим спiвтовариством як найбiльш зручнi у використаннi. Тому новi iдеї використовуються з причин дiї пр¬цесу "несвiдомої творчостi" продуктивного уявлення, а не рацiональностi в логiчному розумiннi. Опосередковуючись процесом вiдбору (на зразок дарвiнiвського), зовнiшнi та внутрiшнi фактори розвитку "наших iнтелектуальних традицiй в науцi та iнших сферах" (Тулмiн) здiйснюють концептуальнi нововведення. Розглядаючи поз謬¬тивнi якостi конкуруючих наукових теорiй, ми звертаємо увагу на критерiї вiдбору, якi дiйсно керують вiдбором з-помiж конкуруючих концепцiй у кожному конкретному випадку.

При поясненнi наукових змiн Кун i Тулмiн зумiли довести, що у рiзний час iснують рiзнi Свiдомостi, загальнi уявлення, котрi ви第¬начають дiяльнiсть вчених. Разом iз цим, це вдалося їм зробити з позицiї певної (власної) парадигмальної конструкцiї iсторiї науки. Iнакше кажучи, вони змогли дати свої рацiональнi визначення проц嬬¬су змiни наукових парадигм тiльки з точки зору власної iсторичної парадигми, котрої вони дотримувались. А з позицiй рефлексивного аналiзу, слiд визнати, що можливим є iснування iсторiї не тiльки природничонаукових понять, а й iсторiї iсторичних понять. Тому, описуючи змiни наукових уявлень, виявляючи критерiї вiдбору даних фактiв для опису, треба враховувати, що й цi критерiї рацiональ¬¬¬ностi самi є виразами певної концептуальної структури. Використан¬¬¬ня понять "абсолютнi передумови" Коллiнгвуда, "парадигми" Куна, "iдеали природного порядку" Тулмiна не обмежується процесами на󬬬кових змiн, а опирається на певнi акти усвiдомлення та пояснення iсторичних змiн. Тому природно виникає питання про iснування "аᬬ¬солютного", яке, являючи собою предмет змiн, i водночас, не є предметом доказiв i спростувань. Тулмiн зробив висновок, що фундବ¬мент змiни старої системи мислення новою не може бути визначеним нi у першiй, нi у другiй.

Для I.Лакатоса теза, що iсторiю науки, як i iсторiю взагалi, неможливо створити без попередньої наявностi понять про iстотне та неiстотне у сферi дослiдження, взагалi стає програмною. На думку Лакатоса, Кун схиляється до "оригiнальної концепцiї iррацiональної змiни рацiональних авторитетiв". "Там, де Кун i Фейєрабенд бачать iррацiональну змiну, iсторик науки може показати, що цей перехiд був рацiональним"[8. -с.230].

Iмре Лакатос (1922-1974) - британський iсторик науки угорського походження, один з лiдерiв iсторичної школи у методологiї та фiл¬софiї науки. Вiн разом з Дж.Агассi, П.Фейєрабендом, Дж.Уоткiнсом, У.Бартлi, А.Масгрейвом, Д.Мiллером та iншими був учнем К.Р.Поппера (так званi попперiанцi) i проводив велику роботу з пропаганди поשּׁ¬перiвських iдей. Вiн, також, "вiдчув" вплив поглядiв Д.Пойї.Мету своїх дослiджень I.Лакатос вбачав у логiко-нормативнiй р嬬¬конструкцiї процесiв змiни знання та побудовi логiки розвитку на󬬬кових теорiй на основi ретельного вивчення реальної емпiричної iсторiї науки.

До його основних праць вiдносять: "Регрес у нескiнченнiсть та засади математики" (1962); "Доведення та спростування" (серiя стବ¬тей 1963-64 р.р.); "Змiни у проблемi iндуктивної логiки" (1968); "Фальсифiкацiя та методологiя наукових дослiдницьких програм" (1970); "Iсторiя науки та її рацiональнi реконструкцiї"(1970).

Вiдштовхуючись вiд теорiї Поппера та критики Куна, Лакатос у працi "Фальсифiкацiя та методологiя наукових дослiдницьких про㬬¬рам" заклав основи своєї власної концепцiї логiко-нормативної р嬬¬конструкцiї розвитку науки - методологiї науково-дослiдницьких програм.

12345678910
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою