Про чуттєву та рацiональну складовi наукового пiзнання

Методологiї науки, як знання про взаємовiдношення методiв пiзнання, свiдоме використання котрих дозволяє отримувати нове нବ¬укове знання, не можуть виникати та iснувати без гносеологiї - нବ¬уки, що вивчає пiзнання. Тому теорiю пiзнання, яку можуть розумiти як гносеологiю чи епiстемологiю (якщо дотримуватися концепцiї про вiдмiннiсть гносеологiї та епiстемологiї), доречно вбачають за визначальний засiб вивчення органiзованого суспiльством пiзнання. У свою чергу, найбiльш послiдовною формою дослiдження можливостей та взаємозв'язкiв методiв наукового пiзнання стала фiлософiя на󬬬ки, для якої методологiчна проблематика має принциповий характер.

Дослiдження наукового пiзнання фiлософами науки зобов'язують погодитися з висновком, що закони буття системи знань вiдмiннi вiд законiв природи [Див.:25.-с.106-111]. Констатацiя даного висновку лише поглиблює розумiння вiдмiнностi гносеологiї та методологiї. Яскравим прикладом може слугувати проблема iснування об'єкта пiзнання, як специфiчна проблема методологiї (на вiдмiну вiд епiстемологiї) пiзнання природи, що найбiльш гостро була усвiдо쬬¬лена в iсторичному розвитку фiзики. Об'єкти пiзнання якої (поперед усе у мiкрофiзицi та космологiї) можуть бути емпiрично не даними.

Наш досвiд, не дивлячись на його принципову обмеженiсть у наслiдок неможливостi повної iндукцiї, обов'язково сповiщає нам про можливе, яке у залежностi вiд форм наших уявлень сприймається нами у формах онтологiчного. Будь який одиничний емпiричний факт неможливо не визнати за онтологiчно обумовлене можливе. I треба бути абсолютно антирозумною iстотою, щоб у своїх мiркуваннях про свiт, у своїх планах i надiях стосовно бажаного майбутнього не враховувати реально можливого, не зважати на його одиничну вия⬬¬ленiсть як на доказ реальної можливостi. А оскiльки це "можливе" вже виявляло себе як емпiрична данiсть, то саме воно i є "реально можливе". Тому "щось" дане нам як онтологiчна можливiсть обов'я第¬ково повинно поставати у формах необхiдного при мiркуваннях. До ¬¬¬речi, саме на виявленнi можливого будується евристичнiсть моделю¬¬¬вання. Ми повиннi враховувати можливе, щоб бути розумними, а тому це "повиннi" перетворюється на цiлком слушну для мислення i р¬зуму пiдвалину аподиктичностi, необхiдностi слiдування суджень, норму (чи форму) мiркувань.

Нехай нашi уявлення про причиннiсть мають лише вiрогiднiснi характеристики. Всеодно в системi уявлень людини образ причинностi буде складати обов'язковий компонент, бо iнакше ми назавжди зал謬¬шимося дурнями, якi нездатнi врахувати вже вiдомi можливостi незବ¬лежної вiд наших бажань дiйсностi.

Наведенi мiркування дозволяють вважати позицiю Юма некоректною. Причиннiсть, необхiднiсть, аподиктичнiсть складають необхiднi ум¬ви буття здорового глузду, який здатен враховувати об'єктивно мо欬¬ливе, як незалежне вiд суб'єкта. "Таке" iз чим суб'єкт обов'язково повинен рахуватися. Це властиво саме розумнiй iстотi, яка здатна до свiдомого дiяння. Це "дурням закони неписанi", як i "зайцю си㬬¬нал "СТОП" непотрiбен". Об'єктивна можливiсть для розумної iст¬ти є достатнiм аргументом, щоб рахуватися з нею, щоб дiяти врах¬вуючи можливий вплив сил виявлених у попередньому досвiдi. Нам достатньо "одного єдиного паровозу", щоб iз необхідністю зробити висновок про наявнiсть можливостi iснування паровозiв.

Визнаючи правомiрнiсть положення I.Канта, який вважав, що "реф¬¬-лексiя не має справи з самими предметами, щоб отримування поняття прямо вiд них; вона є такий стан душi, в якому ми у першу чергу намагаємося знайти суб'єктивнi умови, за яких можуть утворюватися поняття" [26.-c.181.], завжди треба враховувати можливiсть змiни "суб'єктивних умов" у наслiдок зовнiшнього стосовно суб'єктивностi впливу.

Не тiльки змiстовно, але й формально науковi уявлення про незବ¬лежну вiд суб'єктивностi дiйснiсть повиннi бути методологiчно-гн¬сеологiчними, тобто представленi рядом принципiв, що мають як м嬬¬тодологiчне так i гносеологiчне значення. Враховуючи можливу експлiкацiю поняття "незалежна вiд свiдомостi дiйснiсть" за такi принципи можуть слугувати наступнi положення:

А. "Я знаю, що я нiчого не знаю".

В. "Cogito ergo sum" (мислю, отже iсную).

С. "Усвiдомлення наявностi проблеми - свiдчення об'єкти⬬¬ностi буття".

D. " Якщо проблема не вирiшується, то я знаю межу свого

суб'єктивного буття".

1234
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою