Зворотний зв'язок

Проблема реконструкцiї наукового знання

Часто стверджують, навiть у спецiальнiй лiтературi, що "метод" класичної фiзики - "гiпотетико-дедуктивний". Це вiрно, але, як iнодi висловлюються математики: "з точнiстю до навпаки". Цей метод був i є "дедуктивно-гiпотетичним", i це зовсiм не перестановка термiнiв, а констатацiя принципово iншого смислу.З викладених вище причин, за самим способом завдання класичної "фiзичної реальностi" домiнуюча роль підводилась математицi. Якщо множина експериментальних даних не оброблена логiчно, не набула аналiтичної форми, щоб бути придатною для математичного обґрунтування i дедуктивного виведення, то сам емпiричний матерiал мiг розглядатись поки що (до обґрунтування) тiльки як гiпотетичний, можливий, але "недiйсний елемент теоретичної iстини". Вiдзнач謬¬мо, що математична дедукцiя столiттями слугувала нiби перевiркою надiйностi, достеменностi, "чистоти" експерименту, а також засобом обґрунтування чи спростування його як гiпотетичного, недостеменн¬го. Можливо, знамените кредо І. Ньютона "Гiпотез я не вигадую" в цьому контекстi є ближчим до iстини, адже факти iсторiї показують, що вiн вмiло користувався послугами наукової гiпотези, серед яких мiстився й "iдеал" повної аксiоматизацiї фiзики за зразком ге¬метрiї, але з врахуванням природи i змiсту фiзичної науки. Це, як вiдомо, реалiзувати не вдалось.

Новий, квантово-механiчний спосiб мислення вiдразу ж починає з того, що "скидає" з себе домiнуючу в класичнiй фiзицi математичну форму i прiоритет математичної дедукцiї над фiзичним змiстом.

Збереження класичної традицiї в умовах появи нового (мiкрофiзичного) "об'єкта" дослiдження i нових видiв експеримент󬬬вання з ним загрожувало накопиченням та наростанням теоретичних "iлюзiй", що виходили з наперед заданої передумови майже абсолют¬¬¬ного "сходження" фiзичних даних до вiдпрацьованих формул та траєкторій. Побiчно i основою, i продуктом самих цих iлюзiй було бажан¬¬¬ня та вiра в iснування наперед встановленої гармонiї мiж свiтом "фiзичним" i "математичним".

Таким чином, новий спосiб мислення став "фiзико-математичним". Здійснилось неначе повернення до iндуктивiзму, необхiднiсть якого вже з 1826 року обґрунтовували першi позитивiсти: О.Конт, Дж.С.Мiлль, Г.Спенсер, В.Уевелл. Нагадаємо, що в своєму "Новому Органонi" Френсiс Бекон розробляв iдею переважного використання методу iндукцiї для експериментального природознавства; але без з'єднання цих методiв iз математичною формою вони не володiли н嬬¬обхiдними властивостями "операцiональностi" та "iнструменталь¬¬¬ностi", яка мала мiсце в прогресi швидкої та успiшної математ謬¬зацiї (дедуктивiзацiї) фiзики. Тепер на основi iндуктивної логiки Мiлля, що заклала логiчнi пiдвалини статистичному аналiзу, iндукцiя була вже не в iзоляцiї вiд математики, а в усвiдомленiй та критичнiй єдностi з математичною формою викладу власного фiзич¬¬¬ного змiсту. В основу була покладена "фактична", експериментально визначена фiзична реальнiсть. I лише пiд емпiричний базис, на його фактуальнiй основi виникали проблеми пошуку нової i адекватної форми математичного вiдображення цiєї реальностi (як вторинної, теоретично похiдної, мiнливої та множинної, а не єдино можливої).

Квантово-механiчний спосiб мислення випробував на собi вплив не тiльки позитивiзму, а й неокантiанства. Принаймнi кантiвську вим¬гу строгого розмежування предметiв наявного, апостерiорного, емпiричного "досвiду", з одного боку, i предметiв тiльки лише п¬тенцiйного, гiпотетичного, можливого, теоретичного "досвiду", з iншого. Слiдуючи за аргументацiєю Г.Когена, у середовищi значного кола фiлософiв i природознавцiв затвердилася думка, що чисте спо㬬¬лядання є не даним суб'єкту саме собою, воно формується i є пр¬дукт певного ступеня розвитку мислення, як i категорiї. А оскiльки поступ науки засвiдчив, що без опори на iндуктивне узагальнення емпiричних даних мислення не здатне знаходитися на рiвнi останнiх проблем природознавства, поступ наукової думки повинен спиратися на зiткнення з дiйснiстю яка знаходиться за межами форм буття сବ¬мої думки. До речi, тут iдея iнтерпретацiї принципово не здатна поєднатися з емпiричними даними.

За свiдченням i твердженням М.Борна, "сучасна фiзика досягнула своїх найбiльших успiхiв при допомозi застосування методологiчного принципу, згiдно якого поняття, що вiдносяться до вiдмiнностей за межами можливого досвiду, не мають фiзичного смислу i повиннi бути елiмiнованi. Цей принцип не одноразово застосовувався у фiзицi, починаючи з часiв Ньютона. Найбiльш чудовими прикладами успiшного використання цього принципу є обґрунтування Ейнштейном спецiальної теорiї вiдносностi шляхом вiдмови вiд поняття ефiра - субстанцiї, що знаходиться в станi абсолютного спокою, а також обґрунтування Гейзенбергом квантової механiки, яке базується на елiмiнацiї з картини будови атома радiусiв i частот обертання електрона навколо ядра. Я вважаю, що цей принцип необхiдно застосувати i до iдеї фiзичної безперервностi" [3.-с.163].Стосовно цих думок М.Борна висловимо декiлька зауважень. Елімінування у даному випадку, по сутi, це операцiя заперечення смислу i змiсту фундаментальних понять i принципiв науки шляхом "усунення старого" i введення "нових" уявлень, що не заперечує інтерпретацію та деконструкцiю як методiв їх побудови. Однак, ми виявляємо "зародження" нового, некласичного способу наукового мис¬¬¬лення в тогочасному математизованому природознавствi як наслiдок "тиску" емпiричних даних, а не в наслiдок самоконструювання буття через суб'єктивну деконструкцiю та iнтерпретацiю теорiї. Викликає деякий сумнiв твердження М.Борна про використання принципу елiмiнацiї ще з часiв Ньютона, бо аж до Канта нi в метафiзицi, нi в фiзицi предмети можливого i "чистого" досвiду в строго обґрунтованій формi не розрізнювались (спроба Лейбнiца це зробити, як д-водиться Кантом, була невдалою).


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат