Види та жанри живопису.

Види та жанри живопису.

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.

Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.

За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.

Найважливішим зображальним та алюційним зображенням живопису є колір. У живописі використовується фізичні властивості світла, що дає можливість зобразити предмет у кольорі, створювати колорит. Колорит (італ. Colorio – забарвлений) – загальне кольорове рішення, система сполучення кольорів та їх відтінків у художньому творі. Якщо у творі домінують сині, зелені, фіолетові відтінки, колорит називають холодним, а коли домінують жовті, червоні, оранжеві – теплим.

Художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи. Важливу роль відіграє і композиція (лат. Compositio – складання, розміщення) – побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно-образним змістом, характером і призначенням. Техніка живопису (накладання фарб, закріплення на поверхні, різноманітна). Найбільш поширені фарби олійні, клейові, воскові (енкаустика). В монументальному живописі найчастіше застосовують мозаїку, фреску. У станковому, крім олії, - акварель, гуаш, пастель.

Мозаїка (франц. Mosaique, італ. - moseico, лат. musivym, буквально – призначене музам) – це орнаментальні композиції, виконані з природних елементів, емальних, керамічних плиток, емальною (нім. Smapte, італ. Smalto – емаль) – називають кольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків, або пластинок, яке застосовується для виготовлення мозаїк. З ІІ тис. до н.е. відома фреска (італ. Fresco, буквально – свічний) – техніка живопису фарбами (водяними або вапняному молоці) по свіжій штукатурці. Темпера (італ. Tempera – фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є натуральні (з води та яєчного жовтка) або штучні (водяний розчин клен з олією) емульсії.

У мистецтві Стародавнього Єгипту застосовується акварель (італ. Acquerello, від лат. Aqua – вода) фарба, що розводиться водою. У західноєвропейському та українському мистецтві акварель застосовується з ХV ст.. Фарби, розтерті на воді з олеєм і домішкою білила, мають назву – гуаш (франц. Pastel, з італ. Pastelo від pasta – тісто) означає малювання кольоровими олівцями, виготовленими з сухих, порошкоподібних тонко тертих барвників з домішкою скріплюючих або розбілюючих речовин (клей, крейда, гіпс, тальк тощо).

Наприкінці ХVІ ст.. поряд з традиційним іконописом, з’являються нові жанри: портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу. Провідне місце в житті тодішнього суспільства посів жанр портрета, розвиток якого розпочався з донаторських та надгробних зображень. Цей вид портрета був досить поширеним в українському мистецтві. Портрет Яна Рорбурта, Костянтина Корнякта. Найпопулярнішим був портрет світського призначення, спочатку погрудний, згодом у повний зріст. Невеликого формату ранні портрети об’єднані органічно цілим ренесансним сприйняттям людини. У таких портретах переплелися впливи західноєвропейського мистецтва з традиціями українського живопису, якому належить провідна роль.

1234567
?



Українські реферати









© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою