Зворотний зв'язок

Евтаназія – моральні та філософські аспекти

Термін "euthanasia" утворений від латинізованого грецького слова "thanatos" і префікса "еи", що в перекладі означає "легку, гарну, щасливу, безболісну смерть". Однак, попри зовнішню зрозумілість, за цим терміном приховується досить складне і суперечливе явище.

У Спарті вбивали дітей, що народилися хворими чи з певними вадами, у Середній Азії (за Тімура І) хворих проказою, у Франції (за Наполеона) хворих чумою. Нацисти у Німеччині застосували евтаназію до 275-и тисяч своїх громадян (фізичних інвалідів, душевнохворих та інших), яких вони вважали такою формою існування, що негідна називатися життям. Тут явно прослідковується примусова евтаназія, за якою постає свавілля правителів.

У Сардінії (одному з європейських регіонів з специфічною архаїчною культурою, що зберігалася у своїй цілісності майже до 60-х років XX ст.), існував за одними даними до кінця XVIII ст., за іншими - до кінця XIX ст. інститут sa accabadora (від іспанського "acabar" - „кінчати", "вбивати", "прикінчувати"). Це своєрідний інститут особливих жінок, які існували ледве не в кожному селі. До їх послуг зверталися у тих випадкаправа торкалася невиліковно хворих людей, страждання яких, за їх власним бажанням чи бажанням родичів, хотіли припинити. Ось тому термін accabadora у контексті сардінської культури означав не стільки "вбивця", скільки "прикінчувальниця". Усі дії аккабадорки виконували ритуально, недалеко від вогнища, біля якого традиційно у Сардінії розміщували тих хто народжує і тих хто помирає. Вони ж першими і оплакували померлого. Послуги аккабадорок були платними. їх оточували повагою і пошаною. Сам інститут "Sa accabadora" асоціювався у місцевих жителів з світлим началом, адже аккабадорки були не тільки "позбавительками" від мук, вони, таким чином, ніби підвищували "статус" кончини тяжко хворого, оптимізовували психологічний мікроклімат в локальних колективах. Тут "важка" чи "принизлива" смерть вважалася такою, що ображала гідність будь-якого смертного сардінця, зачіпала його честь і честь роду. Сам акт причинения смерті був утаємниченим, досить інтимним, недоступним чужому оку. Ні лікарям, ні священникам, ні, тим більше, стражам порядку він не відкривався. В цьому випадку евтаназія теж носить примусовий характер, обумовлений традицією.

Почесною була біологічна смерть вождів, лідерів, старійшин у племенах, що заселяли тропічну Африку. Проте тому були причини, що змушували цю категорію людей добровільно вдаватися до евтаназії: по-перше, щоб мати можливість попасти в число почесних предків і вже "звідти" допомагати у всьому своїм соплеменникам; по-друге, не показати перед своїм племенем себе слабким чи не в ладах зі своїм розумом. Хоча і тут вибір у вождів був дуже умовним. Щоб вони не засиджувалися при владі до фізичної дряхлості і старчого маразму, найближчому їх оточенню, згідно з традицією, доручалося делікатно пропонувати таким вождям "заснути", тобто здійснити ритуал самовбивства або ж безславно покинути межі "царства". В такий спосіб застосування евтаназії зумовлено знову ж таки факторами традиційними і звичаєвими.

Отже видно, що евтаназія, як об'єкт пізнання, дійсно є складним явищем.

Актуальність цієї проблеми обумовлюється як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Об'єктивною причиною розгляду проблеми евтаназії є вічна проблема, яка завжди приваблювала і приваблює пересічних громадян і науковців - це проблема життя та смерті, вірніше гідного життя та гідної смерті. Не менш важливим тут є питання: "Чи є життя найвищою цінністю людини?" Якщо, так, то "Чи має право хто-небудь, крім неї, розпоряджатися цією цінністю?". Суб'єктивною причиною виступають конкретні факти практичного застосування евтаназії легально і нелегально, у правовому і позаправовому просторах при невирішених корінних медичних, правових і філософських аспектах.Проблема осмислення права людини на легку добровільну смерть в історії філософської думки не нова. Про евтаназію, як благо і для самого хворого і для оточуючих, говорили Сократ, Платон, стоїки, Ф. Бекон, 3. Фрейд та ін. У сучасних публікаціях будь-яких наукових напрямів неодмінно присутня цитата Ф. Бекона, що обов'язок медика не тільки в тому, щоб відновлювати здоров'я, але і в тому, щоб пом'якшувати страждання, викликані хворобою, а якщо недуг визнано невиліковним, лікар повинен забезпечувати пацієнту легку і мирну кончину. Адже немає на світі блага більшого, ніж подібна евтаназія. Одночасно можна назвати і тих мислителів, які не поділяли цю точку зору, серед них Конфуцій, Піфагор, Арістотель, Екіпур, Августин та ІН. На противагу беконівській думці можна привести не менш яскраву конфуціанську, про те, що ми не можемо судити про смерть, коли не пізнали, що таке життя.Декілька методологічних зауважень стосовно поняття евтаназія. По-перше, розрізняють примусову і добровільну її форму. Примусова евтаназія - це спричинення легкої, швидкої, штучної смерті хворій людині, але поза її волею, за приписом іншого суб'єкта, який несе або повинен нести відповідальність за прийняте рішення. Добровільна евтаназія - це спричинення легкої, швидкої штучної смерті хворій людині за її власним бажанням, коли вона цілком усвідомлює, що прийняла рішення про позбавлення себе життя. По-друге, за засобами чи способами здійснення евтаназії, вона може бути активною і пасивною. Активною евтаназією називають штучне причинения смерті хворій людині за допомогою активних дій медперсоналу (ін'єкція препарату, що викликає смерть, передозування наркотичних засобів, які застосовуються, щоб зняти біль тощо). Пасивна евтаназія - це відмова медперсоналу від лікування хворого для штучної підтримки його життя або відмова в застосуванні штучних заходів для підтримки життя хворого.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат