Болгарія: економічне і політичне становище 1918-1923 рр

ПЛАН

1. Революційний рух 1918-1919 pp.

2. Політика уряду О. Стамболійського

3. Червневі та вересневі події 1923 р.

Висновки

Література

1. Революційний рух 1918-1919 pp.

Вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. Затяжна війна вимага¬ла мобілізації майже всього працездатного чоловічого на¬селення, завдала значних збитків промисловості, сільському господарству, ремеслам. 70% підприємств, не пов'язаних з військовими постачаннями, припинили зовсім або ско¬ротили до мінімуму свою діяльність.

Площа земель, що оброблялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25-30%, країна змушена була закуповувати борошно та інші види продовольства за кордоном.

Увесь тягар війни правлячі кола Болгарії на чолі з царем Фердинандом переклали на трудящих. Через величезні витрати на армію стрімко зрос¬тали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. В багатьох районах країни розпочався голод. На голодному пайку перебувала й армія: солдати отриму¬вали всього по 250 грамів сурогатного хліба, не вистачало обмундирування, спорядження.

1918р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація перейшла у революційний ви¬бух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах, що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами "На багнет винуватців війни!", "На Софію!". Повстанці зайняли головний штаб болгарської армії й заарештували офіцерів. 26 вересня вони знаходились вже за 30 км від Софії. Уряд, не маючи сил для придушення повстання, направив для переговорів делегацію, до якої входили популярні діячі Болгарського хліборобського на¬родного союзу (БХНС) Олександр Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу делегацію було послано до командування Антанти з проханням про перемир'я.

Стамболійський запропонував лідерові "тесняків" (так називали членів Болгарської робітничої соціал-демократичної партії) Дімітру Благоєву діяти спільно для встанов¬лення в Болгарії республіки, але партія "тісних" соціалістів відхилила пропозицію.

Даскалов не виправдав довіри уря¬ду — він приєднався до повстанців і 27 вересня в Радомирі проголосив республіку на чолі зі Стамболійським. Під керівництвом Даскалова повстанці вирушили до Софії, зайняли село Владай за 15 км від столиці.

Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати столицю без бою. Однак уряд перегрупував вірні йому сили, які за допомогою німецької дивізії, що була перекинута під Софію, у кривавому бойовищі 30 вересня завдали повстанцям поразки.

За один день до бою Антанта підписала перемир'я з Болгарією, що дало можливість болгарській владі зосередити зусилля на боротьбі з "внутрішньою небезпекою".

Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія першою з країн Четвертного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого 24-річного сина, що був проголошений царем під ім'ям Борис III.

Сам же Фердинанд втік до Німеччини. Становище уряду залишалося нетривким. У країні зростав вплив лівих партій, головним чином БХНС, що висували вимоги прове¬дення реформ. Значно активізувалася партія "тісних" соціа¬лістів, але її курс на збройне повстання й вимоги встановлен¬ня радянської соціалістичної республіки не дістали симпатій селянства. "Тесняцтво" фактично було різновидом більшо¬визму на болгарському грунті.

2. Політика уряду О. Стамболійського

Після виборів до Народних зборів у серпні 1919р. лідер БХНС Олександр Стамболійський сформував новий уряд разом з представниками Народної та Прогресивно-лібе¬ральної партій. Діяльність уряду Стамболійського розпоча¬лася в складній внутрішній та міжнародній обстановці.

27 листопада 1919 р. держави Антанти підписали в Нейї-Сюр-Сен (поблизу Парижа) мирний договір з Болгарією (Нейїський договір), за яким Болгарія була відрізана від Егейського моря й втратила значну частину своєї території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол., авіацію, військово-морський флот тощо.

Впродовж 37 років країна повинна була сплатити 2250 млн золотих франків репарацій. Нейїський договір поглибив і без того важке економічне становище Болгарії. Через два дні після підписання договору в Софії відбулася масова демонстрація проти його грабіжницьких умов, зростання податків, дорожнечі. 27 грудня 1919 р. почали страйкувати залізничники й робітники зв'язку, а 23 грудня розпочався загальний політичний страйк.

З ініціативи уряду Народні збори прийняли закон про покарання винуватців націо¬нальної катастрофи, було віддано до суду ряд міністрів колишніх кабінетів.Після поразки страйку залізничників Стамболійський, вирішив сформувати однопартійний уряд БХНС. Виникла ситуація, коли селянська партія перетворилася на одноосібно правлячу політичну силу. На думку Стамболійського, народовладдя у вигляді селянської демократії мало призвести до ліквідації вад капіталізму при збереженні його основ.

Цій меті було підпорядковано соціально-еко¬номічні реформи. Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян мав ліквідувати наслідки економічної розрухи. Аграрна реформа передбачала відчуження на ко¬ристь держави земельних володінь площею понад 30 га та їхній розподіл між безземельними та малоземельними се¬лянами.

Ряд інших реформ — зосередження в руках держави торгівлі зерном, прогресивно-прибуткове оподаткування, податок на прибутки товариств (банків, торговельних, про¬мислових та інших підприємств) — зачепив інтереси бур¬жуазії. Багато з реформ Стамболійського не було здійсне¬но, але уряд одержав широку популярність. За короткий час чисельність БХНС зросла до 150 тис. чол.

У зовнішньополітичній сфері уряд провадив курс на встановлення лояльних стосунків із сусідами й державами Антанти, але не зміг добитися перегляду Нейїського дого¬вору.

Правлячі кола Антанти з підозрою спостерігали за розвитком реформ у Болгарії й намагалися впливати на події, що відбувалися в країні.

3. Червневі та вересневі події 1923 р.

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти "хліборобського" уряду, але процес консолідації йшов поволі через традиційні протиріччя між ними. На¬весні 1922 р. сформувалася "Народна змова" — невелика організація, яка об'єднала групу правих елементів болгар¬ського суспільства, що поставили на меті повалення уряду БХНС й встановлення авторитарного режиму.

Завдяки зусиллям "Народної змови" влітку 1922 р. три провідні праві партії створили "Конституційний блок", який прого¬лосив метою відновлення "зневажених конституційних прав і свобод". Підпору вони вбачали у Військовій лізі, що була створена 1919 р. й об'єднала невдоволених своїми матеріальним і суспільним становищем офіцерів, яких звільнили зі служби за умовами Нейїського договору. На чолі Військової ліги стояв генерал І. Вилков, якого підтри¬мував цар Борис III. Фактично він виконував функції головнокомандувача болгарської армії. Цар, залишаючись осторонь, уміло спрямовував дії супротивників уряду БХНС. Вважаючи ситуацію сприятливою для здійснення змови, керівництво "Народної змови" та Військової ліги, яким таємно керував Борис III, вночі з 8 на 9 червня 1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС було заарештовано змовниками, а О. Стамболійського, що намагався організувати опір, по-звірячому вбито. Народне протистояння змові було придушене.

Внаслідок перевороту до влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів "Народної змови" Олександром Цанковим. Провідні пости в ньому обіймали військові. В їхніх руках були армія, поліція, місцева адміністрація, а політич¬ні партії відігравали другорядну роль. Новий режим мав військово-фашистський характер. Це була відверта дикта¬тура реакційних сил суспільства. Репресії та переслідуван¬ня були спрямовані проти БХНС, БКП та інших лівих партій.

Вересневе повстання 1923 р. було прямою відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської дикта¬тури. Під час перевороту БКП зайняла позицію нейтралі¬тету, що спричинило критику керівництва партії з боку як Комінтерну, так і рядових комуністів.

Під впливом цієї критики ЦК БКП на засіданні 5-7 серпня 1923 р. прийняв рішення про збройне повстання. Було розпочато переговори з керівництвом лівих партій.

Соціалісти відкинули пропо¬зиції про співробітництво, сповідуючи тактику ненасиль¬ницьких дій, а з БХНС було підписано угоду про спільні дії проти диктаторського режиму. В керівництві БКП точи¬лися серйозні суперечки відносно питання про збройне повстання. Г. Димитров і В. Коларов відстоювали тактику спільного фронту боротьби з фашистською диктатурою, а секретар ЦК Т. Луканов виступав проти повстання. Уряд, діставши звістку про підготовку повстання, розпочав пре¬вентивні репресії. Але ЦК БКП приймає рішення розпочати повстання вночі з 22 на 23 вересня з метою встановлення влади робітничо-селянського уряду.

Повстання було не¬достатньо підготоване й спиралося великою мірою на ен¬тузіазм і рішучість народу вести боротьбу проти влади. Політична орієнтація його учасників не завжди була чіт¬кою, лави повстанців розривали внутрішні протиріччя.

До складу Головного революційного комітету ввійшли Г. Ди¬митров, В. Коларов і Г. Генов. Перші збройні бої почалися 13 вересня під Казанликом, а 19 вересня спалахнуло пов¬стання у Південній Болгарії, в Старозагорському окрузі.

Масового характеру набуло повстання у Північно-Західній Болгарії. Розпочавши його у встановлений строк, тобто вночі з 22 на 23 вересня, повстанцям вдалося захопити м. Фердинанд (нині Міхайловград) і ряд інших населених пунктів.Кілька днів точилися запеклі бої з урядовими військами, але 27 вересня повстанці мусили залишити Фердинанд, а після цього відступити до Югославії. В Софії, де влада заарештувала ряд керівників ГВРК, пов¬стання не вдалося здійняти.

Вересневе повстання 1923 p., незважаючи на прагнен¬ня народу скинути військову диктатуру, показало, що ліде¬ри БКП і БХНС у боротьбі за встановлення своєї влади в країні не мали міцної підтримки народу, оскільки багато положень програм лівих партій були дуже далекі від його докорінних інтересів.

Висновки

Вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. Увесь тягар війни правлячі кола Болгарії на чолі з царем Фердинандом переклали на трудящих. Через величезні витрати на армію стрімко зрос¬тали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. В багатьох районах країни розпочався голод. 1918р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація перейшла у революційний ви¬бух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах, що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами "На багнет винуватців війни!", "На Софію!". Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати столицю без бою. Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія першою з країн Четвертного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого 24-річного сина, що був проголошений царем під ім'ям Борис III.

Після виборів до Народних зборів у серпні 1919р. лідер БХНС Олександр Стамболійський сформував новий уряд разом з представниками Народної та Прогресивно-лібе¬ральної партій. Діяльність уряду Стамболійського розпоча¬лася в складній внутрішній та міжнародній обстановці.

27 листопада 1919 р. держави Антанти підписали в Нейї-Сюр-Сен (поблизу Парижа) мирний договір з Болгарією (Нейїський договір), за яким Болгарія була відрізана від Егейського моря й втратила значну частину своєї території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол., авіацію, військово-морський флот тощо.

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти "хліборобського" уряду, але процес консолідації йшов поволі через традиційні протиріччя між ними. На¬весні 1922 р. сформувалася "Народна змова" — невелика організація, яка об'єднала групу правих елементів болгар¬ського суспільства, що поставили на меті повалення уряду БХНС й встановлення авторитарного режиму.

Завдяки зусиллям "Народної змови" влітку 1922 р. три провідні праві партії створили "Конституційний блок", який прого¬лосив метою відновлення "зневажених конституційних прав і свобод". Вересневе повстання 1923 р. було прямою відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської дикта¬тури. Під час перевороту БКП зайняла позицію нейтралі¬тету, що спричинило критику керівництва партії з боку як Комінтерну, так і рядових комуністів.

Повстання було не¬достатньо підготоване й спиралося великою мірою на ен¬тузіазм і рішучість народу вести боротьбу проти влади. Кілька днів точилися запеклі бої з урядовими військами, але 27 вересня повстанці мусили залишити Фердинанд, а після цього відступити до Югославії. В Софії, де влада заарештувала ряд керівників ГВРК, пов¬стання не вдалося здійняти.

Вересневе повстання 1923 p., незважаючи на прагнен¬ня народу скинути військову диктатуру, показало, що ліде¬ри БКП і БХНС у боротьбі за встановлення своєї влади в країні не мали міцної підтримки народу.

Література

1.Всесвітня історія. 1918-1939 рр. Посібник. – К., 2000.

2.Болгарія: історія та культура. – М., 1996.

3.Словник-довідник з Новітньої історії. – К., 1999.

?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою