Зворотний зв'язок

Свобода вибору контрагента за цивільно-правовим договором

Свобода договору виявляється у можливості особи вільно обирати собі партнера у майбутньому договірному зв’язку. Залежно від характеру та виду договору ним може бути: продавець чи покупець за договором купівлі-продажу, довіритель чи повірений за договором доручення, замовник чи підрядник за договором підряду тощо; це може бути як юридична, так і фізична особа, як український, так і зарубіжний партнер тощо [1, c.17-18].

Жорстке планування матеріально-технічного постачання, поставок товарів, перевезення вантажів, будівельних робіт, дефіцит багатьох матеріальних і грошових ресурсів за часів планово-адміністративної системи зумовлювали прив’язку споживачів до конкретних постачальників, виконавців робіт, перевізників, банків та інших послугонадавачів через індивідуалізовані планові акти (наряди, плани, прикріплення, ліміти кредитування, плани перевезень тощо). Можливість вибору іншого контрагента, аніж того, що був визначений плановим завданням, фактично зводилась нанівець. Більше того, спроби реалізації продукції постачальником поза плановим розподілом і навіть використання її для власних потреб могли призвести до несприятливих наслідків. Зокрема, відповідно до п.62 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення 1988 р. [2], за відвантаження (відпуск) розподілюваної продукції споживачам, яким вона не виділена, у разі невиконання договірних зобов’язань з поставок, виготовлювач (постачальник) сплачував за заявою органу матеріально-технічного постачання в дохід відповідного бюджету штраф у розмірі 20% вартості цієї продукції. По окремих видах продукції, які були визначені законодавством, штраф за ці порушення міг стягуватися з виготовлювача (постачальника) незалежно від виконання ним договірних зобов’язань.

Звичайно, допускалось укладення господарських договорів на поставку продукції, яка не розподілялась у плановому порядку (ч.2 ст.245 ЦК), на перевезення вантажів понад план або поза планом(ст.33 Статуту залізниць СРСР 1964 р.) тощо.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників – підприємств, господарських товариств, кооперативів, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Шлях до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв’язках і визначення змісту договірних зобов’язань. Так у сфері поставок вільний вибір контрагента можливий не тільки шляхом укладення прямих договорів між постачальниками і покупцями або за допомогою посередницьких фірм, але й через систему товарних ринків – товарних бірж, ярмарків, аукціонів, тендерів та інших ринкових структур.

У сучасних умовах розширюється свобода вибору контрагента у тих господарських зв’язках, де раніше такий вибір обмежувався законом. Так господарюючий суб’єкт може укладати тепер договори на банківське обслуговування з кількома комерційними банками. Зокрема, юридичні особи, їхні філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, в тому числі і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, відкривають поточні й інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій в будь-яких банках України за своїм вибором та за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Якщо підприємство відкриває в установах банків більше ніж один рахунок, то один з цих рахунків визначається як основний [3]. За Законом України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р. [4] споживачі електроенергії на свій вибір укладають договори з постачальниками (продавцями) на оптовому ринку електроенергії України, учасниками якого є суб’єкти підприємницької діяльності.

Разом з тим у законі можуть установлюватися й певні обмеження щодо участі в договорах окремих осіб. Так, за ст.70 Закону України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства” [5], учасники повного товариства не мають права від свого імені та у своїх інтересах укладати угоди, мета яких збігається з цілями діяльності товариства, а також брати участь (а отже, й укладати засновницькі договори) у будь-яких інших товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.Аналізуючи законодавство про приватизацію державного і комунального майна, доходимо висновку, що закон встановлює певні обмеження щодо кола осіб, які можуть виступати покупцями в договорах купівлі-продажу об’єктів приватизації. Відповідно до ст.8 Закону України “Про приватизацію державного майна” [6] та ст.5 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” [7] не можуть бути покупцями, зокрема: юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%; органи державної влади; працівники державних органів приватизації (крім випадків використання ними особистих приватизаційних паперів); юридичні особи; майно яких перебуває в комунальній власності; органи місцевого самоврядування; особи, яким, відповідно до чинного законодавства, заборонено займатися підприємницькою діяльністю (крім випадків використання ними особистих приватизаційних паперів).


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат