Вільнодумство Стародавнього світу

Вперше термін "вільнодумство" використав англійський філо¬соф XVIII ст. А. Коллінз (1676—1729 рр.) для, з його точки зору, боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії. В світовій сус¬пільній і природничонауковій думці обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й про релігію. В стародавні часи зародилося, а в по¬дальшому концептуально оформилося серед багатьох видатних діячів переконання в тому, що вільнодумст¬во є найкращим способом пошуку істини.

З історичним розвитком вільнодумства змінюєть¬ся і його зміст. Воно може проявити себе в м'якій формі "релігійного індиферентизму" або "антирелі¬гійного скептицизму", внутріконфесійного "інако¬мислення" або "богоборчества", філософських течіях "пантеїзму", "деїзму" або теорії "двоякої істини", со¬ціально-політичній реакції "антиклерикалізму" або "релігійного нігілізму", радикальних варіантах "ате¬їзму". З свого боку, релігія в особі її окремих діячів радикально реагувала на розвиток вільнодумних ідей. Однак, в кінцевому підсумку, загострений варіант протистояння релігії і вільнодумства не вирішував їх співіснування в системі духовної культури. 1 тільки з виникненням демократичних суспільних інституцій і формуванням конституційно-правового принципу сво¬боди совісті вдалося толерантно врегулювати спів¬існування релігійних і вільнодумних ідей, відносячи їх до сфери внутрішніх переконань кожної людини та її права сповідати будь-яку релігію або вільно мис¬лити.

Перші прояви критичного ставлення до релігії, елементи вільнодумства знаходимо серед літературних пам'яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є "Бесіда пана з рабом" (Дворіччя, кінець III — поча¬ток II тис. до н. е.) і "Пісня арфіста" (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм.

Більш складним пам'ятником давньоєгипетського вільнодумства є "Бесіда розчарованого зі своїм ду¬хом". Це складний філософський твір. Людина, роз¬чарувавшись у житті, хоче накласти на себе руки, але дух відмовляє її, намагається переконати віддатися благам життя і в цій суперечці висловлює більш тве¬резий погляд, ніж людина.

Розвиток вільнодумства в Індії, а потім Китаї ста¬вить критику релігії на філософську основу. Твори давньоіндійських філософів-матеріалістів до нас не дійшли. Вони згадуються лише у пізніших джерелах, де матеріалістичні погляди викладаються з метою спростування. Відома школа локаята, або чарвака, ще з давніх часів виступала проти релігійно-ідеалістич-ного розуміння природи і людини. Чарваки стверд¬жували, що всі речі в природі складаються з чотирьох елементів: повітря, вогню, води і землі. З їх ком¬бінацій створюються не тільки фізичні об'єкти, а й усі живі організми, які після смерті повертаються до тих самих елементів.

Важливий етап у розвитку вільнодумства в Китаї пов'язаний з іменем Ван-Чуна (І ст. до н. е.). Голов¬ним його твором є "Критичні міркування". В ньому Ван-Чун заперечував принципову відмінність між органічною і неорганічною частинами світу, між лю¬диною і твариною.

Сумнів щодо релігії в країнах Стародавнього Схо¬ду мав обмежений, поверховий характер, він торкався лише окремих сторін релігійного світорозуміння. Сві¬тоглядна непослідовність, фрагментарність, відсут¬ність стрункого вчення про релігію не применшує значення антирелігійного скептицизму далекої давни¬ни — без нього не було б матеріалізму Демокріта, Епікура, Лукреція, які узагальнили досвід полеміки античної культури з релігією, навіть якщо ця по¬леміка виявлялася у скепсисі по відношенню лише до деяких положень релігії.

Найбільшого розвитку вільнодумство набуває в античній Греції. Саме тут VI ст. до н. е. в результаті перемоги рабовласницької демократії і перетворення раба на головну продуктивну силу склалися -спри¬ятливі умови для бурхливого розвитку науки, філосо¬фії, літератури й інших видів мистецтва. Вільні гро¬мадяни Афін, Корінфа, Мілета, Ефеса та інших ве¬ликих грецьких міст, не зайняті тяжкою фізичною роботою, мали можливість займатися розумовою працею.

Вже у VI ст. до н. е. представники так званої мілетської школи Фалес (625—547 рр. до н. е.), Анакси-мандр (бл. 610 — після 547 рр. до н. е.), Анаксимен (585—525 рр. до н. е.) розглядали світ як саму по со¬бі зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існуванні певної матеріальної першо¬причини всього існуючого.

Погляди мілетської школи знайшли свій по¬дальший розвиток у вченні батька діалектики Герак-літа (бл. 540—480 рр. до н. е.), який, стверджуючи ідеї вічності й несотворимості світу, зазначав: "Світ, єди¬ний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає".Одночасно з Гераклітом у стародавній Греції жив поет і філософ Ксенофан (бл. 565—473 рр. до н.е.), який висловив думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою. "Якби бики і леви мали руки, щоб, подібно людям, створювати твори мистецтва, то вони також стали б зображати богів і надавати їм та¬ких форм тіла, які мають самі".

1
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою