ПРОТЕСТАНТИЗМ

1. Реформація. У XVI ст. виник рух за реформу като¬лицької церкви, що згодом став загальноєвропейським і був підтриманий різними верстами населення. Він став важливим етапом боротьби буржуазії ряду країн проти феодалізму.

Своєрідність Реформації полягала н тому, що боротьба міської буржуазії (бюргерства), селянства та міської бід¬ноти з феодалами зовнішньо мала релігійний характер і була спрямована проти першого феодального стану — католицького духовенства. Революційне крило в Реформа¬ції виступало і проти дворянства. Воно боролося проти майнової нерівності, спираючись у своїх вимогах на деякі положення Євангелія. Бюргерство в союзі з дворянством рішуче йому протидіяло. Дворянство, яке також брало участь у проведенні Реформації, використовувало її для обмеження влади церкви і духовенства та присвоєння церковних земельних володінь. У цілому Реформація була першою, ще незрілою, буржуазною резолюцією.

Реформація поклала початок протестантизму — но¬вій течії в християнстві, яка об'єднує ряд церковних напрямів. Для всіх цих напрямів спільними є такі прин¬ципи: заперечення верховної влади папи, невизнання ікон, мощей, культу святих і Богоматері, вимоги скасувати чернецтво, спростити обряди, скоротити кількість релі¬гійних свят, «здешевити» церкву. Особлива увага в про¬тестантизмі приділяється внутрішній, особистій релігійності, а не її зовнішньому прояву. Важливою особливістю протестантської церкви є її національний характер, тому що вона виникла в умовах формування буржуазних націй.

У ранньому протестантизмі XVI— XVII ст. були такі ОСНОЕНІ напрями: лютеранство, кальвінізм, англіканст¬во, унітаризм, анабаптизм.

2. Лютеранство. Це одна із основних течій протестан¬тизму — сформувалася у результаті реформаційних рухів у XVI ст. Головні принципи віровчення сформульовані М. Лютером (1483—1546 pp.) — монахом августинського монастиря. У жовтні 1517 р. він кинув виклик Папі римському: прибив на дверях церкви у Віттенберзі список із 95 тез, у яких осуджувався продаж індульгенцій, ви¬кривалися зловживання католицької церкви. Обурення католицькою церквою назрівало вже давно, тому тези Лютера сколихнули всі класи Німеччини. Так розпочалася Реформація.

М. Лютер відіграв велику роль у виробленні вчення та організації протестантської церкви. Від католицизму лю¬теранство зберегло лише те, що безпосередньо не супере¬чило Святому Письму. Із таїнств визнаються два основ¬них — хрещення, яке в лютеранстві здійснюється над немовлятами обмиванням, і причастя, в ученні про яке католицький догмат про перетворення хліба і вина в тіло і кров Христа замінено положенням, згідно з яким тіло і кров Христа таємно «присутні» під час причастя.

На відміну від католиків, лютерани вважають, що «врятуватися» можна завдяки особистій вірі без вирішаль¬ного посередництва церкви. Тому найзначимішою в люте¬ранстві є проповідь, а не обряди, як у католицизмі. Саме проповіддю духовенство намагається сформувати внутріш¬ні релігійні переконання людини. На перший план воно висуває догму про «природжену зіпсованість» людини, її гріховність. Лютерани визнають Біблію і «Книгу згоди», яка складається з «Аугсбурзького віросповідання», “Апо¬логії”, «Великого» і «Малого» катехізисів (коротких викла¬дів основ віровчення).

Церкву очолює Синод, членами якого є і духовенство, і парафіяни. Лютеранські парафії очолюють пастори, яких запрошують громади. Громади об'єднуються в єпар¬хії на чолі з єпископами.

З Німеччини лютеранство поширилось в Австрію, Угор¬щину, Францію, скандинавські країни, а також у Північ¬ну Америку.

Нині у світі 75 млн. лютеран, 192 лютеранські церкви. Близько 50 млн. віруючих об'єднані у Всесвітній лютеран¬ський союз. В Україні налічується 33 громади.

3. Кальвінізм. Вчення цієї також впливової течії проте¬стантизму розроблено і систематизовано викладено в Швейцарії французьким теологом і проповідником Ж. Кальвінізм (1509—1564 pp.). Кальвінізм докорінним чином реформував католицизм: заперечувались ієрархічна побудова церкви і верховенство Папи римського. Єдиним джерелом і авторитетом нової церкви визнавалось Святе Письмо. Церква, ієрархія і культ значно спрощувались. Богослужіння проводиться рідною мовою. Як і в лютеран¬стві, із християнських таїнств залишились хрещення і причастя, які розглядаються як символічні обряди.

Кальвінізм запровадив демократичне управління цер¬квою: незалежні одна від одної громади (конгрегації) віру¬ючих управлялись консистбріями, в які входили пастор, диякон і старійшини (пресвітери), які обирались всією громадою. Вищим органом став провінціальний синод, який складався з делегатів від провінційних консисторій. На національному рівні діяв національний Синод. Ця церковна структура в основному зберігається в сучасних реформатських (конгрегаціоналістських і пресвітеріан¬ських) церквах, які обстоюють кальвінізм.Характерною рисою кальвіністського вчення є поло¬ження про безумовну наперед визначеність. За кальвініз¬мом, усі люди поділяються на «обраних» та «осуджених». Перші ще до свого народження визначені Богом для небес¬ного блаженства, другі — приречені на вічні муки, і ні дії людини, ні віра не можуть змінити їх долю. Тому лише та людина «врятується», яка вірить, що «вибрана» Богом. Однак це фаталістичне вчення доповнювалось тверджен¬ням, що успіх у справах (»значення) також є свідченням можливої обраності. Таким чином, освячувалися буржу¬азний успіх і поділ на небагатьох «обраних» і масу знедо¬лених. Задоволення досягнутим, непідприємливість, від¬сутність прагнення до збагачення кальвінізм розглядав як тяжкий гріх.

12
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою