Зворотний зв'язок

Історія ораторського мистецтва

Внаслідок занепаду Римської республіки уповільнюється розвиток світового ораторського мистецтва, а в середні віки традиції античної риторики повністю втрачаються. Демо¬кратичні погляди Демосфена і Цицерона не можуть бути прийнятними представниками церкви, які прагнули впли¬вати на народ методами, що не потребують від особистості самостійного мислення. Красномовність робиться схолас¬тичною і зводиться до тлумачення догматів віри, їх теоре¬тичного виправдання.

Найповніше канони середньовічної риторики викорис¬тав у своїх проповідях відомий ідеолог феодалізму доміні¬канський монах Фома Аквінський, вчення якого і до цієї пори є офіційною філософією Ватикану. Однак з появою університетів започатковується університетське красно-мовство, але воно було засновано на релігійних догмах, що строго регламентували його. Лекції не були схожими на сучасні, вони в основному набували вигляду коментовано¬го читання викладачами церковних книжок, яких у той час бракувало, і широкій студентській аудиторії вони були просто недосяжними. Проте і затих жорстоких умов пере¬дові професори, такі, як Ян Гус, намагалися наближати свої лекції до широкої аудиторії, до народу.

Новий сплеск демократичного розвитку ораторського мистецтва пов'язаний з хвилею селянських повстань і війн, що винули прекрасних народних вождів, які закликали людей захищати свободу. Серед них — Гільйом Каль, Уот Тайлер, Ян Жижка; вожді реформації — Мюнцер, Лютер та ін.

Значний вплив на розвиток ораторського мистецтва справляли епоха Відродження, ідеї Т. Мора, Т. Камішнелли, визначних письменників тієї доби.

Велика французька буржуазна революція відкрила нову епоху в історії ораторського мистецтва. Політичні вожді часів буржуазних революцій — Кромвель, Робесп’єр, Дантон, Марат та ін. були чудовими ораторами, які прийняли ідеї античного красномовства.

У теорії ораторського мистецтва наприкінці XIX — на початку XX ст. більше уваги приділяється врахуванню психологічного впливу особистості оратора, емоційного впливу слова. Публічні виступи (промови) як засіб політич¬ного впливу на маси стали об'єктом вивчення вченими, їх приваблюють проблеми, пов'язані з впливом мови, пере¬конанням, навіюванням та іншими аспектами дієвості усного слова. Складаються основи буржуазної теорії і прак¬тики маніпуляції свідомістю народних мас в інтересах можновладних. Майстерності публічного виступу надасть¬ся виключно важливого значення в ідеологічному проти¬борстві, вона розглядається як ефективний засіб у боротьбі на політичній арені, вивчається в багатьох навчальних за¬кладах.

Історія ораторського мистецтва свідчить, що ораторське мистецтво здатне виникнути і розвиватися лише недемок¬ратичній основі, коли у публічному слові є суспільна необ¬хідність.Якщо з цих позицій подивитися на історію Російської держави, частиною якої була Україна, стає зрозумілим, як мало місця було відведено у ній ораторському слову. Лише реформи Петра І викликали в Росії нове піднесення оратор¬ського мистецтва, і у XVIII ст. воно пов'язане з діяльністю видатного просвітителя, викладача Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. Знавець філософії, витон¬чений політик, талановитий літератор залишив чимало значних творів у певних галузях знань. Першим виступом, що дав йому гучну славу, була тріумфальна проповідь, ви¬голошена під час зустрічі Петра І — переможця Полтавської битви: «Ясно на весь світ сяйнула слава Російських воїнів, і серед Марсових хвиль не схитнулось мужнє твоє і твого воїнства серце, коли від нестерпного громогласу стогнала земля, коли суміжні країни страхом зрушились, і закрив диск сонця дим, з прахом змішаний, тоді відстояли хоро¬брість і мужність твого воїнства, не проронили крику, ні гласу, слухали всіх вождів своїх веління, не переступили жодної межі ратного чину і закону, бачачи незліченні на них смерті, що йшли, і не відвернули очей, і не повернули сліду назад, але паче попрямували смерть на смертоносно¬го супостата несучи».

Ворог пишномовності, вітійства, властивих проповід¬никам того часу, Феофан Прокопович обстоював простоту, доступність і водночас наочність й образність мови. Ці риси він прагнув затвердити у зведенні правил, написаних ним і підписаних Петром І як обов'язковий документ. Розділ про красномовство був першою спробою утворити правила російського красномовства, регламентації публічного ви¬ступу.

Відомі такі його настанови: бути сумлінним у науках, вивчати взірці ораторських виступів минулого, під час ви¬ступу виявляти скромність, почуття міри, уникати у про¬мовах повчань, настанов, зловживання займенника «ви», особливо, коли йдеться про помилки слухачів. Уданому випадку етика виступу вимагає включення оратора до тих, кого критикують — «ми не зрозуміли...».

Немає сумніву, що подібне ставлення до ораторського мистецтва свідчить про прогресивні погляди ритора і, без¬умовно, є вагомим внеском у розвиток теорії вітчизняного красномовства. Першою справжньою теорією російського ораторського мистецтва стала праця великого російського вченого М.В. Ломоносова «Короткий посібник з красномов¬ства», написана у 1743 p., яка побачила світ лише у 1748 р.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат