Зворотний зв'язок

Плодоовочева галузь України – проблеми і перспективи конкурентоспроможності

В порівнянні з загальним результатом, результати плодоовочконсервної галузі виглядають значно обнадійливіше. Так, група лідерів (група компаній "Верес", Ніжинський консервний комбінат, ЗАО "Чумак" и ООО "Подільський смак"; до цього квартету можно додати компанії, котрі працюють переважно по франчайзинговим схемам. — "Прокъ" та "Круиз") на плодоовочевому ринку відрізняється достатньо великою часткою експорту, наприклад ООО "Подільський смак" – 70%, Ніжинський консервний комбінат –50%.

Слід зазначити, що якщо глобальна конкурентоспроможність плодоовочевої галузі можлива лише в перспективі, то на внутрішньому ринку вітчизняні овочі та фрукти впевнено витісняють імпорт. Так, доля імпортних фруктів на українському ринку становить – 5-6%, а імпортної овочевої продукції – взагалі лише 0,2-0,3%. Хоча, варто згадати той факт, що такий стан речей в певній (хоча і незнчній) мірі обумовлений державним регулюванням імпорту, і в більшій мірі - подальшим зниженням платоспроможності українського населення.

3. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Щоб зрозуміти головну причини незадовільного стану плодоовочевої галузі не є обов’язковим вдаватися до глибинного аналізу. Варто лише назвати деякі цифри. Так, якщо в минулому році в сільське господарство нашої країни було вкладено 3 мільярди гривень (зрозуміло, що доля, котра припадає саме на плодоовочеву галузь взагалі мізерна), то в Польщі в 1999 році отримано інвестицій на суму 23 мільярди доларів США, в Угорщині - 17 мільярдів доларів. А ми живемо лише за рахунок своїх можливостей. Тому й маємо такі результати. Це, звісно ж, найповерхневіша причина проблем галузі.Відомо, що на сьогодні дуже багато підприємств в Україні проводять технічне переобладнання з метою підвищення продуктивності і якісних характеристик. Це першочерговий захід. Але дана галузь вимагає довготермінового інвестування, перш за все, в побудову сировинної бази і її розвиток. Це стосується виробництва вина, цукру, плодоовочевих консервів, тепличного бізнесу. Сьогодні необхідно впровадити дієві механізми залучення нашої банківської системи до співпраці з селом на пільгових (і ці пільги має забезпечити саме держава) умовах. Дешеві кредити – ядро розвитку сільського господарства в Україні, без цього можливе лише поглиблення проблеми. Слід також усвідомити, що лише за умови визначення правових аспектів купівлі-продажу землі (коригування Земельного кодексу) можливе залучення іноземних інвесторів в дану галузь (аналогічна ситуація і з вітчизняним інвестором)

Надзвичайно небезпечна для галузі й вже згадувана сировинна проблема. Адже за нею криється ціла низка загроз для ефективного існування суб’єктів галузі. Через нестачу оборотних коштів або перебої із сировиною підприємства плодоовочевої промисловості в середині 90х рр. вдавалися до давальницьких умов роботи. Це означає, що давалець постачає на виробництво сировину чи якийсь її компонент чи упаковку (наприклад, жерсть для консервів), а потім бере певну кількість готової продукції за низькою відпускною ціною для подальшого збуту. Небезпека тут криється в тому, що, як правило, давальці викидають продукцію на ринок за демпінговими цінами, наприклад, на 10-15 % дешевше. Якщо на цьому заводі паралельно взяв продукцію на реалізацію трейдер, для нього стає важко збувати цю продукцію без збитків. Складається ситуація, коли підприємство не може утримати стабільний ціновий фон. Як наслідок – з ним не схоче співпрацювати жодна велика збутова структура, хоча пропозиції організувати стабільний збут були і є. А стабільний збут – це плановане надходження коштів на підприємство, що дає змогу постійно працювати і розвиватися.

Аграрний ринок – ось ще одна з найголовніших проблем плодоовочевої галузі. І чим швидше ми його сформуємо, тим швидше матимемо прибутки.

Адже відомо, що виростити урожай, переробити його - то півсправи. Головне - вигідно продати. Для цього потрібен агроринок з розвинутою інфраструктурою. Робота щодо його розбудови активізувалася з прийняттям відповідного президентського указу від 6 червня 2000 року. То що маємо нині? Ми, як то кажуть, зробили лише перший крок на цьому великому шляху. Але дещо вже є. Так, агропромисловий комплекс України обслуговують 43 товарні біржі, 28 із яких акредитовані і мають право реєстрації експортних контрактів на реалізацію сільськогосподарської продукції та продовольства.

Окрім того, в інфраструктурі аграрного ринку вже функціонують: 388 агроторгових доми, в тому числі на регіональному рівні - 327 і на обласному - 61; 291 оптово-продовольчий ринок. Маємо також понад 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів. Важливо, що вже почали діяти 166 кредитних спілок, які забезпечують в основному фінансування фермерських господарств. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство.

Тепер уряд і Мінагрополітики разом з облдержадміністраціями працюють над функціональним наповненням інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників мають забезпечувати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат