Проза Андрія Чайковського

Народився Андрій Якович Чайковський 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в ро­дині дрібного урядовця. Рано залишившись сиротою, жив у своїх родичів: спочатку в селі Гор­диня Самбірського повіту, а з 1869 року — в Самборі. Майбутній письменник походив з так зва­ної ходачкової (дрібномаєтної) шляхти, дитинство своє провів у її середовищі. До середини XVІІ століття ця верства населення мала привілеї, а пізніше, в 50-60-х роках, їй залишилися хіба що спогади про них. 1 все ж вона була сповнена гордощами за колишні права. Тепер вона від­різнялася від «простих» селян одягом, окремими рисами побуту та своєрідним мовленням.

Зростав Андрій у мальовничому краї над Дністром, серед людей працьовитих і співучих, жадібно вбирав у себе казки, легенди, оповіді про минулі часи, прислухайся до пісень і парубоцьких жар­тів. Враження дитинства пізніше прислужилися йому як письменникові.

Першим його наставником була бабуня, з нею він опанував польський буквар, навчився чи­тати і писати. До початкової школи не ходив, домашню науку продовжував під опікою вчителя церковної школи села Гордині Теодора Присташа. Пізніше письменник з повагою згадував його як людину розумну і добру.

1869 року Андрій став учнем самбірської гімназії. Тут відчув, які мізерні його знання українсь­кої мови та літератури. Досі мав можливість прочитати лише молитовник, читанку В. Ковалевського та «Вінок для чемних дітей» Якова Головацького.

Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні оповідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм. Наші уявлення про західноукраїнський літератур­ний процес кінця XIX — початку XX століття, будуть неповними без осмислення його творчості. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю. Чайковський-адвокат написав цілий ряд оповідань та нарисів «з судової зали». Плідно, хоч і з неоднаковим успіхом, працював він в жанрі історичної повісті.

Художня проза Андрія Чайковського мала широкий резонанс. Його твори видавалися у Льво­ві, Коломиї, Чернівцях, Станіславі, Тернополі, Києві, Харкові, Катеринославі, Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді.

1877 року Чайковський вступив на філософський факультет Львівського університету. Почали­ся ще більш нужденні, важкі дні. Не маючи чим платити за навчання, він кидає філософію і йде до війська. Через рік повертається до університету — тепер уже на юридичний факультет. Тут з головою поринув у студентське життя — очолив молодіжну організацію «Дружній лихвар», а невдовзі став одним із засновників «Кружка правників». За якийсь час вдалося дещо поліпшити своє матеріальне становище: у 1880 році знайшов платну службу в культурно-освітній громадсь­кій організації «Просвіта».

1882 року Андрія Чайковського, як і тисячі інших українців, мобілізували в австрійську армію і відправили придушувати герцоговинсько-боснійський визвольний рух. Враження від мальовни­чих краєвидів Боснії, від зустрічей з нескореними місцевими жителями, роздуми про тогочасні історичні події знову схилили до літературної праці. Результатом її стала книга «Спомини з-перед, десяти літ», що була видана у Львові у 1894 році, коли А. Чайковський уже працював адвокатом у містечку Бережани на Тернопільщині.

Письменник-реаліст пояснював читачам: «...Беру в повістях річ так, як она дійсно показуєся. Стараюся фотографувати образки, котрі бачу, і не моя вина в тім, если на тій фотографії покажеся таке лице, котрого хтось не хотів би видіти при соняшник променях... Так само, як з людь­ми, в моїх повістях поступаю собі з фактами. Сюжетів я в головних нарисах не видумую, лише беру їх з життя, так, як они сталися».

Уважний до кожного нового таланту в рідній літературі, Іван Франко з захопленням привітав письменницькі починання Андрія Чайковського. В листі від 26 березня 1895 року читаємо: «Щасти Вам на писательськім полі! Я думаю, з тим широким знанням життя і мови люду і з тим талантом обсерваційним, який у Вас є, Вам не може не пощаститися!».

Вдячним матеріалом для творчості Андрія Чайковського стали також пройдені ним в юності «університети життя», про що переконливо свідчать автобіографічна повість «Своїми силами» (1902) та близька до неї за сюжетом і ідейним задумом повість «З ласки родини» (1911).

У цих творах яскравий вияв знайшла просвітительська світоглядна концепція і просвітительсь­ка естетика письменника, який покликання художньої літератури вбачав у навчанні і вихованні читача. Щасливі кінцівки цих творів мали, за задумом автора, сконденсувати виховні ідеї: добро перемагає зло; кривда неминуче карається; терплячість, працьовитість і благородство стають для героїв запорукою успіхів, визнання і особистого щастя.Вірність життєвим фактам утверджує правдивість, та загрожує небезпекою фактографізму, копіювання дійсності, призводить до зовнішнього опису людських почуттів. Це і проявилося в твор­чості А. Чайковського, який не перейнявся чи не зміг перейнятися новітніми у той час засобами психологічного аналізу, характерного для «нової школи» класичної української літератури.

1
?



Українські реферати









© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою