Зворотний зв'язок

Україна в поетичному сприйнятті Є.Маланюка

ворог регоче,

виростає мудрість —

безрадісний плід.

Справді, скільки літ «росте» мудрість українсь­кого народу, а він так і не спромігся на державність. Порівняння мудрості з важким каменем, що вирос­тає у безрадісний плід, тільки увиразнює мотив туги і безнадії.

Мудрість важко дається людині, як і дер­жавність виростає у нас повільно, а особливо на першопочатках життєвого шляху. І це законо­мірно, бо лише з висоти прожитих літ можна оц­інити зроблене.

І ще одне — твори Євген Маланюка довгий час замовчувалися або вважалися шкідливими. То й мудрість «байдужих онуків» росла повільно. А зараз, коли прочитали його гнівні рядки, чи стали всі ми хоч трохи мудрішими, чи знову цей камінь на ногах заважає йти у світле майбутнє?

Так вийшовши з глухого степу,

З зітхань страждальної землі,

Вирізьблюю німий життєпис

На дикім камені століть.

Назва вірша «Строфи» вжито як віршований жанр, відмінний від значення однойменного терміна, що вказує на поєднання у першому вірші кількох рядків, пов’язаних між собою відповідною системою римування. «Строфи». Поняття «строфи» стосовно твору Є. Маланюка вжито як віршований жанр, відмінний від значення однойменного терміна, що вказує на поєднання у певному вірші кількох рядків, пов'язаних між собою відповідною системою римування.Щойно гармонійний простір заповнює «безверхе бойовисько», толочить «козаць­ке перекотиполе», неспроможне вкоренитись у ґрунти рідної землі. Цією навдивовижу точною метафорою Є. Ма-ланкж вихопив істотні риси української душі, нездатної до внутрішньої самодисципліни, схильної до отаманства, такої, що зумовлює національний хаос. Ось вона, сумна правда козацтва: маючи славну історію, воно втратило можливість утвердитися в ній через внутрішні чвари та розбрат, зникло разом із Військом Запорозьким та Гетьманщиною. Розмір­ковуючи над суворими уроками минувшини, поет не з'ясо­вує причин національної руїни, даючи змогу читачеві само­му розкрити їх, побачити їх у собі, у власній ментальності та зробити відповідні висновки. Зобразивши непривабливе «козацьке перекотиполе», він лишає питання відкритим:

«Чи проковтне страшним простором степ, Чи дикий чвал той перейме Мазепа». Тут окреслюється фатальне україн­ське питання —«Бути чи не бути?», або розпорошитися без сліду, або зупинити нарешті той «дикий чвал», або зникну­ти безвісти, або самоствердитись у собі, беручи за приклад вчинок того ж І. Мазепи та продовжуючи його справу до логічного завершення.

«Молитва» Євгена Маланюка то гнівне проклят­тя тим, хто терпить приниження. Поет просить у Бога й України благословити випекти «смертельний чад дичавини». Хоч у вірші поряд стоїть ім'я Мазепи і місце слави захисників України — Крути, та все ж історична пам'ять невблаганно повертає нас у сьо­годення, де безсоромно очі їсть

Тих, що живуть без слів і чести.

Справді, не може народ сам іти в ярмо, не може він «побусурманити» душу. Ні! Такого не може бути! А воно є...

«Гроза пройшла...» «над полем рути і отрути» — і що ж ми маємо сьогодні? Та нічого. Той же «чад дичавини», хіба що під жовто-блакитними прапор­цями.

Поетичне слово це не тільки ода, а більше гірка правда, роздуми про себе і для себе: «Що я зробив сьогодні для України?» Кожен мусить запитати себе: і «Внук кремезного чумака», і «Січовика блідий праправнук...»


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат