Зворотний зв'язок

ЕТНОГРАФІЯ СЛОВ'ЯНО-УКРАЇНСЬКОЇ СТАРОДАВНОСТІ

Пізніше видозміна народної архітектури полягала в появі великих будинків різних типів і різного призначення, зокрема ритуального, сакрального. Житло перетворилося на великі будинки від двох до п'яти кімнат, звичайно призначених для малої, або батьківської, сім'ї з 10—15 осіб. Для попередніх археологічних культур (наприклад, лінійно-стрічкової) характерними були великі помешкання для великої сім'ї (що, зокрема, засвідчує не тільки чимала кількість приміщень або розмір приміщення, а й кількість посуду).

Трансформація житла свідчить також і про розвиток сім'ї. Її образ почав складатися ще за віддалених часів і вже тоді мало чим відрізнявся від української родини XVIII—XIX ст. як типом і формою, так і величиною. А сім'я українців часів Київської Русі була майже ідентичною до родини їхніх індоєвропейських пращурів: єдине, що їх різнило,— духовні, релігійні засади, які змінилися в X—XII ст.

Сім'я раннього періоду індоєвропейської культури була язичеською. Переважали тотемістичні культи (обожнювання тотема — родоначальника, звичайно в образі якоїсь тварини). Родина була самодостатньою культовою системою, адже вона посідала всі необхідні культові складники: власне святилище-вогнище, предмети культової пластики, власний жертовник, що містився над вогнищем. Культову символіку, хліборобську («арійську») або скотарську, тваринного культу, зумовлював вид господарської діяльності. Археологи та культурологи вважають, що від VII тис. до н. е. принаймні до середини І тис. н. е. скотарський культ переважав.

Поширення букранії й тотемізму в індоєвропейській культурі західного культурного потоку засвідчують знахідки залишків баранячих або бичачих голів, що їх розміщували над священними місцями — вогнищем та над входом у житло. Вони виконували охоронну (оберегову) функцію — захищали від злих сил природи оселю та її мешканців, а також увесь рід і худобу, що йому належала.

Либонь, з букранного культу, що розширив свої функції, пізніше поставали окремі божества, покровителі свійських тварин і тваринників. У слов'янському пантеоні це місце посідає Велес («скотій бог») — захисник худоби та пастухів.

Проте індоєвропейці відправляли не тільки тваринні культи. Чималу роль у їхній ритуальній культурі відігравали антропоморфні (людиноподібні) божества, що вказує на розмаїття індоєвропейської культури, в тому числі на розвинену систему релігійних поглядів. Це засвідчують не тільки ідоли (фігури людей або тварин і птахів із людськими рисами), але також прикраси й посуд: він або мав людську подобу, або містив зображення людини, окремих частин її тіла (очей, волосся, вій) чи одягу.

В антропоморфній пластиці індоєвропейців досить поширеними були подвійні фігури. В них відбилася глибока народна філософія про єдність протилежностей та двоєдність світу й усього в ньому сущого, про єдність чоловічого та жіночого начал, відома багатьом народам світу, що колись були спільною індоєвропейською етномовною сім'єю. Пригадаймо хоча б першопари з «Рігведи» — Яма і Ями, першовождів Йиме з іранського епосу «Авеста», божественну пару Юпітера та Юнону з римської міфології, Зевса і Геру, Аполлона й Артемиду, Полідевка і Кастору з грецької, Лада і Ладо зі слов'яно-української. Пізніше символічна двоєдність вдосконалилась, відтворивши й нову, складнішу релігійну систему з тріадою: триєдність першоначала, триєдність Бога, трисубстанційність душі.Матеріалізованим символом філософії тріади є й тризуб, що нині став символом української державності. Він постав з давнішого символу — двозуба, поширеного серед ранніх східних слов'ян. Матеріалізована дво- й тріадна символіка також і в різних формах народної пластики, зокрема в гончарстві. Традиційний український керамічний посуд «Близнята», який дуже точно повторює подвійну гончарну скульптуру з культури Вінча, характерний для народів індоєвропейської сім'ї і не властивий іншим народам. Українці мають також керамічну фігуру — глиняний посуд «Трійнята», оригінальну етнічну українську традицію.

Урізноманітнення галузей господарства пізніших індоєвропейців спричинило зміни в їхній культурі, соціальній організації та релігійній системі. Спеціалізувалися й удосконалювалися побутові й культурні витвори. Один із показників сегментації культури, тобто урізноманітнення,— поява землянок і наметів. Вони засвідчують не деградацію культури, а лише зміну господарювання — перехід до напівкочового й кочового скотарства. Втім, для східного слов'янства-українства це не було характерним, — докази того дає вивчення його етнокультурної основи — трипільської культури, яка поширювалася на Причорномор'я та Наддніпрянщину.

Водночас із культурно-диференційними процесами вдосконалювалися культурні набутки й відбувалася їхня спеціалізація. Найвиразніше це помітно в архітектурі: житла збільшуються за розмірами і кількістю приміщень, досконалішими стають технологія будування й будівельні матеріали. З'являються великі споруди культового призначення — абсидні будинки або будинки типу «мегарон», особливо характерні для пізнього етапу розвитку індоєвропейської культури, насамперед для Мікенського періоду.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат