Михайло Грушевський та соціологія в Україні

На початку ХХ століття соціологія в Україні безперечно розвивалася під впливом розростання ідей про національне відродження українського народу. Соціологічна думка відображала перехід національно-визвольного руху від стадії культурного українофільства до стадії організованої соборної української державності. Своєрідним політичним кредом стало утворення в 1900 р. Революційної Української партії, в якій відмічалось, що “почалося пробудження України до волі та незалежності, що нація стала на новий шлях і прогресивні сили повинні очолити її, щоб досягнути ідеалу, але повинні пам’ятати, що тільки предтеча того великого, ідучого за нами”. На початку ХХ століття в Україні посилюється суспільно-політичний рух. Виникають нові політичні партії, народжуються нові прогресивні сили, які об’єднали найрізноманітніші сили суспільства.

В 20-х роках в Україні існувала певна свобода політичної думки. Представниками прогресивної інтелігенції: вчені, політичні діячі В.Винниченко, Роман Роздольський, Борис Крупницький і, звичайно, Михайло Грушевський та багато інших розробляли проблеми державності в Україні, відстоювали ідеї її соборності і суверенності.

Погляди прогресивної інтелігенції і політичних діячів відображали тогочасні політичні процеси, які відбувалися тоді в Україні, - від ліберально-демократичний до соціалістичних.

Але перш ніж говорити про роль М.Грушевського в українській соціології, слід коротко згадати хто такий Грушевський, яку роль відіграв він у громадському та науковому житті суспільства.

Народився Михайло Сергійович Грушевський 29 вересня 1866 року в м.Хелмі. Виростав на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологіч¬ний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича.

Активний член київської Громади, голова Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові, редактор «Наукових записок» цього товариства. З березня 1917 по квітень 1918 року — голова Української Центральної Ради.

Автор багатотомної праці «Історія України-Руси», «Нарис історії українського народу», «Історія української літератури» та ін.

Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Тіло Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковому кладовищі.

Тільки в незалежній Україні ім’я Михайла Грушевського знайшло справжнє визнання. Високістю духу, благородством помислів він заклав найглибші ідейні підвалини національного відродження, очолив перший у XX столітті прорив українського народу до самостійності. За своє життя Грушевський зробив і написав так багато, що про його творчу і політичну діяльність створено величезну літературу, склався окремий міждисциплінарний напрямок, який має назву грушевськознавство.

Михайло Грушевський — це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю. Його перу належить близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору.

Що стосується української соціології, то Грушевський виступає в ній як один із засновників і прихильників української ідеї. Велика ерудиція в сфері історії, літератури, мистецтва дала можливість Грушевському виробити свої розуміння суспільного процесу і політичного розвитку. Сутність історіософської концепції М.Грушевського ґрунтується в 3 основних поняттях: народ, держава і герой в історії. Народу, у М.Грушевського, це поняття метафізики романтичного періоду, коли як держава – це анархо-соціалістичне поняття, і герой в історії відповідає позитивістській концепції, як метод пізнання. В народі Михайло Грушевський бачив дієву силу історії. Досліджуючи історію українського народу від висуває ідею “національної самооборони” і “національної смерті”. Вся історія українського народу – це пробуджена енергія національного самозбереження перед небезпекою видимої національної загибелі. На такому історичному грунті виростають ідеали українського народу: свобода, рівність і народний ідеал справедливості або автономії.

Розглядаючи еволюцію так званої “класової держави” Михайло Грушевський робить висновок, що такий процес характеризується значним загострення конкурентної боротьби в самій керуючій верхівці за владу, відмічає суперечності, які виникають між шарами військовими і духовенства, аристократією палацовою і провінційною і т.п. І тут звертає увагу на таку потужну силу, якою виступаю національне почуття.

12
?






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою