Зворотний зв'язок

Законодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії 19-20 ст.

Законодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії 19-20 ст.

Проблема урядової політики Російської імперії щодо кооперації є одним із основних питань дослідження її законодавчої бази. Характер, місце і роль кооперації в соціально-економічному житті суспільства визначилися характером державної законотворчості.

До початку XX століття діяльність кооперативних товариств у царській Росії не виходила за межі суто внутрішніх матеріально-організаційних питань, оскільки кооперативний рух, як правило, очолювався ліберальними урядовцями чи позитивно настроєними поміщиками.

У 1871 р. за їх ініціативою був створений особливий комітет ощадно-позикових і промислових товариств при Московському товаристві сільського господарства, а згодом - його петербурзьке відділення. Вони виконували всю практичну роботу по популяризації кооперативних ідей та сприяли розвиткові кооперації [1, 35]. Уряд широко фінансував кооперацію, тримав її під постійною опікою та контролем [9, 159].

У підпорядкуванні окремого державного відомства перебував кожен вид кооперації, наприклад, споживча кооперація була віднесена до благодійних товариств і перебувала у віданні міністерства внутрішніх справ по відділу народного здоров'я і громадського притулку, кредитна - до міністерства землевпорядкування і землеробства. У зв'язку з відсутністю загального кооперативного законо¬давства, діяльність різних видів кооперації регламентувалася урядовими і відомчими актами. Так, споживча кооперація регламентувалася примірними статутами затвердженими міністерством внутрішніх справ у травні 1897 р., кредитні й ощадно-позикові - “Положенням про установи дрібного кредиту” 1904 року, виробничі - “Законом про артілі трудові” 1902 року. Загальним для всіх трудових актів було те, що вони обмежувалися самоврядуванням кооперативних організацій і водночас давали змогу органам влади втручатися у внутрішні справи кооперативів [5, 31].

Законодавчою підставою для відкриття нових кооперативних товариств були на той час статті законоположення про благодійні товариства [11, 443]. З розвитком кооперативних принципів самодіяльності й незалежності, опіка та регламентація уряду ставали гальмом на шляху кооперативного руху, викликали невдоволення, а згодом і відкритий протест кооперативної громадськості, тому що швидкий розвиток кооперативного руху вступив у протиріччя з адміністративною практикою [9, 160].

Так, кредитна кооперативна форма господарювання регулювалась урядом відповідними правовими нормами впродовж 1871-1906 рр. п'ять разів. Спочатку в 1871 р. кредитна канцелярія Міністерства фінансів циркулярно оповіщала губернії про порядок організації ощадно-позикових товариств на місцях. Потім, у 1895 р. було затверджено урядове законоположення про установи дрібного кредиту - кредитні товариства [6, 109]. У 1898 р. Державна рада позбавила земські управи права на організацію фінансування дрібного кредиту [3, 29]. Нарешті, законоположення про заклади дрібного кредиту було прийняте в 1904 р., згідно з ним система кооперативних установ розширювалася за рахунок земських кас дрібного кредиту та союзів кредитних кооперативів [5, 31]. Примірний статут земських кас дрібного кредиту було затверджено лише в 1906 році. “Положення про заклади дрібного кредиту” 1904 р. уводило державний контроль за товариствами через інспекцію дрібного кредиту при Державному банку, визначало виробниче, а не споживче призначення позик та забезпечувало посередницькі операції. Держава, згідно з “Положенням”, залишала за собою опіку над товариствами та систему права дозволу на їх відкриття. Організаційно-правові засади державної політики формувались також і Всеросійськими кооперативними з'їздами та їх рішеннями в галузі кооперативного законодавства.

Правовий стан кооперації обговорювався вже на першому Всеросійському з'їзді споживчих товариств у Нижньому Новгороді. З'їзд проходив з 4 по 6 серпня 1896 року, на ньому були присутні 34 представники від 28 споживчих установ з різних кінців країни і 6 представників інших закладів [4, 58]. На з'їзді було обрано постійну комісію в справах споживчих товариств, яка склала і подала на затвердження Міністерству внутрішніх справ примірний статут та проект кооперативного закону.

Цей статут значно полегшував виникнення нових кооперативів, спростивши процедуру затвердження, обмежившись дозволом губернатора замість міністерства, де раніше на реєстрацію статуту очікували роками. Була знайдена, при всіх її недоліках, задовільна форма, яка давала можливість у достатній мірі застосовувати кооперативні принципи діяльності. Ця форма у вигляді примірних статутів проіснувала до жовтня 1917 року.Питання про необхідність кооперативного закону розглядалося також на Всеросійському кооперативному з'їзді в Москві, що відбувся 16-21 квітня 1908 року. Тут були присутні 824 делегати, з них 326 - від споживчих товариств [12, 4]. З'їзд обговорив проблему взаємовідносин між різними видами кооперативів, затвердивши обов'язкове дотримання рочдельських принципів кооперативного будівництва. Остаточний проект законоположення про кооперацію був прийнятий на Всеросійському з'їзді у м. Києві, який проходив з 1 по 7 серпня 1913 року. В роботі з'їзду брало участь 1400 делегатів від 900 кооперативних організацій. На з'їзді всебічно обговорювалися проблеми союзного будівництва, централізації і федералізації кооперативних об'єднань [20, 10-11]. Основні вимоги делегатів кооперативних товариств, які прозвучали на кожному зі з'їздів, зводилися до прийняття єдиного законодавства, явочного порядку заснування кооперативів, надання товариствам та громадянам права вільного об'єднання в союзи та проведення з'їздів.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат