Зворотний зв'язок

Л. Мартович - талант могутній, невмирущий

В особі нечитальника Мартович показав галицького селянина в реаль­них умовах життя, задавленого гнітом, доведеного до нікчемності і темряви.

Через конфлікт з учителями-шляхтичами Мартович змушений був перейти в Дрогобицьку німецьку «Вищу реальну гімназію ім. Франца Йосифа», куди трохи пізніше прибув і Стефаник, «вигнаний за політику». «Поява обох у Дрогобичі мала цей додатковий вплив на тамошніх учеників-українців, —згадував їхній товариш Іван Макух, — що вони по­чали читати радикальні часописи «Народ» і «Хлібороб» та познайомлюватися зі соціалістичним радикальним рухом». Мартович стає активним кореспондентом цих часописів. Вже в 1890 році надрукував у «Народі» кореспонденцію «Що діється й говориться по наших читальнях у Снятинщині».

У червні 1892 року закінчує гімназію і записується на юридичний (найдешевший) факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Батько не мав змоги утримувати сина в університеті. Розраховувати довелось тільки на себе. З 1893 року почалася уперта, виснажлива праця в адвокатських канцеляріях, з безкінечними переїздами з місця на місце, боротьбою з хворобами та злиднями.

Але і в цих складних життєвих ситуаціях він не шкодував себе, коли йшлося про громадські інтереси. Так, нехтуючи особистою невлашто­ваністю і матеріальною скрутою, він погодився редагувати газету «Хлі­бороб» (1893) за мізерну платню — 30 гульденів, а в 1897—1898 роках став редактором «Громадського голосу» — газети, що ледве животіла. Захворів І. Франко, змушений виїхати М. Павлик (редактори «Громадського голо­су»), всі інтелігентні радикали також відцуралися її. Цю неймовірно важку ношу взяв на себе Мартович.

Одержував 30 золотих ринських на місяць. Не маючи помешкання, спав у редакції. А газета виходила регулярно і без запізнень.

Робота в газеті збагачувала життєвими враженнями, сприяла поширен­ню проблемного діапазону публіцистичних виступів, привернула пильну увагу до літературної творчості. Та займатися нею Мартович не міг. Треба було заробляти на шматок хліба. 1900 року він влаштовується на роботу в канцелярію доктора Лонгіна Озаркевича в містечку Городок під Львовом.

Оточення в Городку різко контрастувало з львівським. Це пригнічува­ло Мартовича. Зараджував собі щосуботніми поїздками до Львова на зустріч з товаришами: М. Шухевичем, В. Гнатюком, В. Будзиновським, М. Заячківським. В неділю повертався назад. Розлука засмучувала обидві сторони. «Одної неділі пополудні (1900),— згадував директор «Видавни­чої спілки» В. Будзиновський,— коли Мартович... став прощатися, бо вже прийшла пора від'їздити, я кажу йому:

— Лесю, лишися, бо ввечері зійдеться велике й веселе товариство. Мартович хитнув раменами і каже:

— Маю лиш стільки, що на білет до Городка.

— Зробім інтерес. Тобі на цей вечір у Львові вистачить один гульден (1/4 долара)?

— Якби я мав ринцкого, то питав би, що Львів коштує.

— Пиши оповідання. Пиши все, що нам оповідаєш. Але пиши так, як оповідаєш. Щоб ти не перепрацьовувався, напиши щотижня одне оповіданнячко і дай мені. Як тих оповідань назбирається на том, то «Видавнича спілка» видасть книжкою (..,) На рахунок гонорару я тобі буду давати зачет (аванс. — О. Г.) із своєї кишені — за кожне оповідання одного гульде­на. Решту Спілка виплатить тобі після опублікування книжки (...)

Коли ми зійшлися на вечерю до ресторану, увійшов наш Лесь. Ступа­ючи повагом з головою, гордо задертою догори, приступив до мене, з кишені витягнув папір і, подаючи мені, сказав:

— Знай, що маєш діло з письменником гоноровим. Уже нині даю тобі одне оповідання. Друге дістанеш на другу неділю перед полуднем».І Мартович, і Будзиновський дотримали слова. Перша збірка оповідань під назвою «Нечитальник» вийшла у Львові 1900 року в «Українсько-руській видавничій спілці». Вслід за нею вийшли ще дві збірки: «Хитрий Панько» (1903), «Стрибожий дарунок» (1905). Популярність Мартовича-письменника неухильно зростає. Його читають і високо оцінюють І. Франко, О. Кобилянська, Леся Українка та ін. Готуючи до видання альманах «З потоку життя», М. Коцюбинський не мислив його без участі галицьких письменників, що «загнали у кут наших українських. Я такий прихильник Вашого таланту, — звертається він до Мартовича, — так люблю перо Ваше, що вже бодай для того варто щось мені надіслати».


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат