Зворотний зв'язок

Л. Мартович - талант могутній, невмирущий

Не дивно, що австрійська конституція з її фальшивими словами про рівність і свободу піддавалась нищівній критиці громадсько-культур­ними діячами, письменниками, радикальною пресою. Оповідання Мартовича засвідчують, як багато зробив він у вирішенні завдання всебічного політичного викриття і сатиричного висміювання австро-цісарської влади з її виборчою системою та підготовки селянства до революції.

Оповідання «Квіт на п'ятку» і «Смертельна справа» написані як антитеза на одну і ту ж тему — роль і потреба агітації .у національному і політичному прозрінні мас. І в першому і в другому оповіданнях діють затуркані селяни — Микола Підпалений і Петро Підошва. Обидва — ви­борці і голосують за українського кандидата. Перший — з намови попа, несвідомо; другий — під впливом радикальної агітації, усвідомлено.

На соборчику в отця декана принагідне обговорювалася і справа виборів. Виступ отця Альойзія на ньому розкрив його політичну орієнта­цію, що зводилась до заперечення всяких передвиборних віч і агітацій. Вони зайві, бо і мужикові забагато накладається до голови тими вічами». Достатньо, на думку Альойзія, підготувати одного виборця, найбільш відданого отцеві, написати йому картку з прізвищем українського кандида­та, і він проголосує, як найсвідоміший виборець. Отже, без агітацій, без пробудження диких інстинктів, але «пасторським наставленієм» можна не тільки весь народ прибрати до рук, а й ніякий «вітрогон не важив би ся зазирати до наших сіл і викликувати заколот межи пастирем і парафія­нами».

Отець Альойзій задоволений. Сьогодні він вислав свого наймита Миколу на вибори. Уявляв, як той проголосує, і смакував свою перемогу. Був зво­рушений до сліз від любові до того простого народу, готовий розцілувати його. Та при зажуреному виді Миколи охота цілуватися відпала, хоч велика прихильність до нього ще не зникла. Діалог з Миколою не виправдав і най­менших ілюзій отця. «А егомость же як мені квіт написали? — з болем докоряв попові наймит.— Та як писар із Вишнева виписав квіт, то в дверях виплачували по п'ятці, а я як свій показав, то той якийсь комісар ізгікав на мене: «Так тобі, каже, виписав піп, то, каже, кольку ді­станеш, не п'ятку».

Це, власне, єдина і принагідна згадка про підкупну систему виборів до австрійського парламенту. Вжита вона для того, щоб показати повну громадянську глухоту народу, якому політична агітація потрібна, як хліб, як сонце, як повітря. Перейнятий «патріотичним» почуттям, отець нама­гається переконати наймита в аморальності брати гроші за голос. Микола має протилежні переконання. Він позбавлений п'ятки, за котру можна купити пацятко, як слимака. Ціле життя вони з дружиною стягалися на таку суму даремно. Чоловік чувся скривдженим, обікраденим. Сатирич­ний ефект досягається тим, що обидва співбесідники не розуміють один одного і говорять «різними мовами».

Боротьба за шматок хліба, злидні, відповідне оточення на чолі з демагогом-пустодзвоном Альойзієм явно не сприяли прозрінню народних мас, які і не підозрювали про існування якихось інших, громадських, інтересів. Тому зусилля передових людей були спрямовані на те, щоб пробити мур мужицької упертості і темноти, пробудити класову активність, спонукати до єднання і радикальних дій.

Як письменник-громадянин, Мартович вважав своїм обов'язком допо­могти трудящому люду позбавитися духовного рабства. Тому-то з такою симпатією відображає «культурні проблиски» народу, показує, як під впливом радикальної агітації в селян зароджується почуття самосвідо­мості, народної честі, людської гідності, громадського обов'язку.Як і його односельчани, Петро Підошва («Смертельна справа») перейнятий дрібновласницькими інтересами. Про рівень свідомості громади го­ворить сама назва села — Тупівці. «На правибори в селі Тупівцях прийшов лиш війт і сім радних, бо в селі навіть ніхто й не розумів, що воно таке ті вибори й до чого вони». Так починається оповідання. Епізод обрання виборця — це сатира на сільську старшину, на війта і радних, котрі з меркантильних цілей хочуть стати виборцями. Всі вони виступають проти кандидатури війта, який «уже доста наївся тих десяток, що брав за голос. Нехай пустить і другого. Нехай би й другий собі заробив». Пообіцявши одному радному клинчик на отаву, а іншому дати п'ятку, Петро Підошва зібрав собі три голоси і став виборцем.

В другому розділі оповідання Мартович показує народне віче в сто­долі, на якому виступає селянський бесідник. За допомогою алегоричних образів народної казки оратор дає влучні політичні оцінки й характеристи­ки, допомагає громаді зрозуміти реакційний характер буржуазно-помі­щицького устрою, зокрема австро-угорської конституції, закликає тупівських людей одностайно виступити на захист своїх прав, віддати голос за українського кандидата.

Мартович реально показує роздвоєність настрою Підошви. З одного боку, над ним тяжіє клятва громаді, з другого — жаль за втраченими гріш­ми. У дусі народного гумору, колоритно і дотепно показує Мартович, як два здоровенні мужики, озброєні грабовими булавами, «погнали Петра Підошву наперед себе до міста, до голосування». Вартові селяни приставлені до виборця на випадок зради громаді. Тоді Петра чекала смерть. Звідси й назва оповідання «Смертельна справа».


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат