Роль Адольфа Гітлера у світовій історії

Якось одна людина мені сказала: "Послухайте, якщо ви це зробите, те тоді через шість тижнів Німеччина загине". Я говорю: "Що ви маєте на увазі?" – "Тоді Німеччина розвалиться". Я говорю: "Що ви маєте на увазі ?" – "Тоді Німеччини кінець". Я відповів: "Німецький народ у колишні часи витримав війни з римлянами. Німецький народ витримав переселення народів. Після німецький народ витримав великі війни раннього і пізнього Середньовіччя. Німецький народ витримав потім релігійні війни Нового часу. Німецький народ витримав потім Тридцятирічну війну. Після німецький народ витримав наполеонівські війни, визвольні війни, він витримав навіть світову війну, навіть революцію – і мене він теж витримає !"

Адольф Гітлер, 1938 рік

Майже без переходу, немов одна мить перемінила інше, зі смертю Гітлера і капітуляцією зник і націонал-соціалізм, начебто він був усього лише рухом, станом сп'яніння і катастрофою, що він же і породив. Не випадково в повідомленнях весни 1945 року нерідко фігурують вираження про раптом зниклі "чари", про "примару, що станула,": такого роду формули, узяті зі сфери магічного, наочно характеризували як на подив ірреальний характер режиму, так і раптову природу його кінця. Фахівці гітлерівської пропаганди невпинно повторювали про альпійські твердині, редути опору, а також про численні підрозділи вервольфов-"перевертнів" і пророкували продовження війни і після її закінчення – усе це виявилося блефом. Ще раз з'ясувався, наскільки ж націонал-соціалізм – та й фашизм узагалі – у своїй суті залежав від переважаючої сили, амбициозности, тріумфу, і яким непідготовленої був він, по суті, до моменту поразки. Недарма ж указувалося на те, що Німеччина була єдиною переможеною країною, що не породила ніякого руху Опору.

Це відсутність міцності не в останню чергу наочно просліджується і на поводженні ведучих діючих облич і функціонерів режиму. Насамперед хід Нюрнберзького процесу, а також наступних судових розглядів продемонстрував, за деякими виключеннями, явні старання ідеологічно дистанціюватися від того, що відбувалося, а злочинні діяння применшити чи заперечити, щоб у кінцевому рахунку усе – насильство, війна, геноцид – знайшло характер деякого страшного і дурного непорозуміння. Усе це сприяло створенню враження, начебто націонал-соціалізм зовсім не був явищем, що охоплював цілу епоху, а з'явився породженням спраги влади в однієї конкретної людини, а також комплексу почуттів заздрості і ненависті в одного неспокійного, прагнучого завоювань народу, тому що якби націонал– соціалізм мав глибокі корені у своєму часі і був одним з неодмінних рухів оного, та військова поразка не змогла б усунути і так круто відтіснити його в забуття.

Але ж він усього лише за якісь дванадцять років додав світу новий вигляд, і очевидно, що настільки могутні процеси навряд чи можуть бути достатнім образом пояснені капризом одинака, що дорвався до влади. Тому що тільки якщо цей одинак є фігурою, що інтегрує разнообразнейшие емоції, чи страхи інтереси, якщо волочуть його вперед могутні, прихожі з далеких далечіней енергії, стають можливими подібні події. У такім світлі ще раз вимальовується роль і значення Гітлера стосовно навколишнього його силам: існував гігантський, неупорядкований потенціал агресивності, страху, самовіддачі й егоїзму, що лежав у спокої і потребував лише того, щоб деяке владне явище розбудило, сфокусувало і використовувало його; цьому явищу був зобов'язаний той потенціал своєю ударною силою, з ним святкував він свої колосальні перемоги, але з ним же разом він і зник.Однак Гітлер був не тільки фігурою, що об'єднала настільки багато тенденцій часу; у ще більшому ступені він і сам додавав подіям їхній напрямок, масштаби і радикальність. Завдячувало йому при цьому те, що його думки не були обтяжені якими–небудь попередніми умовами і що буквально усі – антагонізми супротивників, партнерів по союзі, нації, ідеї – він настільки ж холоднокровно, як і маніакально підкоряв своїм дивовижним цілям. Його екстремізм відповідав тієї внутрішньої дистанції, що він зберігав стосовно всіх сил. Багато чого говорить за те, що він – усупереч його стосовній ще до юнацьких років претензії, – так ніколи і не осмислив, що є історія; він бачив у ній свого роду навстіж відкритий для честолюбців храм слави. Змісту ж і правоти того, що відбувалося він не усвідомлював зовсім. І саме таким чином, з абстрагованою безтурботністю, йшов він на здійснення своїх задумів. У той час як інші державні діячі враховували реальність існуючого співвідношення сил, він відштовхувався від чистого місця: точно так само, як почав він без оглядки на існуюче проектувати новий мегаполіс Берлін, планувалося їм і повній перебудові Європи й усього світу; не тільки він сам прийшов з нізвідки – з нізвідки йшли і його думки. Не звертаючи уваги на границі на географічній карті Європи, що закріпилися в результаті воєн і зміни співвідношення сил, він переробив цю карту на свій лад, зруйнував держави і допоміг піднятися новим силам, викликав революції і поклав кінець століттю колоніалізму; в остаточному підсумку він гігантським образом розширив емпіричний обрій людства.

Домінуючим серед тих мотивів, у яких він стулявся із сильним плином духу часу, було незмінне почуття погрози: страх перед обличчям процесу знищення, жертвою якого були протягом століть багато держав і народи, але який тільки тепер, на цьому перехресті всієї історії. розвив універсальному, загрозливому всьому людству міць.

1234






© 2011 - 2017 Реферати на тему | Реферати українською мовою безкоштовно | Скачати бесплатно реферати українською мовою